Мiй лiс. Блакитний метелик

Скільки ж років лісу цьому ? Господи, Боже мій!
Дубу отому і тій вузенькій стежині ?      
Хіба ж це не я тут, в дитинстві, ховала в ожині   
Ті наївні дитячі скарби лісових своїх мрій ? 

Шишка, совине перо, дрібних жолудів жменька   
І бідолашний мертвий блакитний метелик...
Знайшла по дорозі й бабусиним словом таємним   
Хотіла його оживить, і поклала в кишеньку...

Залізу, бувало, кудись в самісінькі хащі,            
Над скарбом своїм щось там чаклую, чаклую...    
І плачу, і ті мертві крильця блакитні цілую,         
І вірю, що з того чаклунства щось вийде путяще...

Не вийшло, на жаль... Корила себе все: "Невдаха! 
Незграба! Дівчисько! Ну яка ж з тебе відьма ?"    
І такі ми удвох були вкрай тодi жалюгідні:         
Я - в сльозах і в долоні моїй та мертва комаха...
 

А зараз лісом іду і всміхаюсь сльозам тим...            
Розглядаю пильно вічні свої угіддя...               
Мій метелик блакитний, чуєш, я все ж таки відьма.
Тепер ти живеш! У вірша'х. I ти знову крилатий.

25.09.2018.
Iз спогадiв про дитинство...