Вже осінь покрасила лисття у всій своїй красі, лелекі, що летять із дому, я чую клекіт крил.
Душа завмерла, затужила, і серце ранить біль, лелекі Бог дарує крила, я б помінялась на годину в ній.
І роспроставши крила, відчувши подих вітру, я полечу до тебе рідна, моя рідненька Батьківшина.
Де тяжко так мені в неволі і сльози лются вже рікой...
Ніхто не знає того болю, що є в душі моїй.
Ніхто не знає мого серця, де є любов, кипить та кров!
Життя минає, тяжко, важко, а треба житти, і скажіть ЯК?
А хтось читає і то знає, а хто судить і сміясь, скаже: "що тобі не хватає, то їдь до дому, як не в лад."
А хто розумний зрозуміє, лиш неук непійме, як тяжко житти на чужині,як важко на душі....
Ос нь
© Copyright: Лариса Кос, 2018
Свидетельство о публикации №118110505267
Свидетельство о публикации №118110505267
Рецензии