Перевод. Лилия Высоцкая. Весна в Глухове...

***
Настала снова в Глухове весна,
И сердце птичкой в ожиданье бьётся,
А солнце всех целует и смеётся.
Моя весна – так молода она.
Моя весна. Она порой смешна,
Своих желаний и сама не знает.
То снегом и морозами пугает,
То плачет, словно тонкая струна.
Зажглись каштаны сотнями свечей,
Цветы открыли солнцу сердцевины…
И сердце рвётся лишь к тебе, любимый,
Но ты не замечаешь… Ты ничей.
Взгляни, какая нежность у берёз,
Как месяц освещает бархат ночи,
И счастье в роще соловьи пророчат…
Ты всё увидишь, кроме... кроме слёз.
Одна весна, столь разная для всех.
Она звенит тоской необъяснимой.
Я лишь тобою быть хочу любима,
Не полюбить весною – просто грех!
Есть что-то в ней, что чище всех озёр,
Что даже неба выше и просторней,
И даже смеха детского задорней;
Весна – в душе не гаснущий костёр.
Её цветы не вянут никогда:
Что в сердце расцвело, то остаётся –
Пусть даже этот мир перевернётся
И в вечности исчезнет без следа.
Пусть снова будут осень и зима,
И будут хмуриться, озябнув, люди,
Весна – не то, что было или будет,
Подарок настоящего она!
Весна – всегда как будто в первый раз,
А ранняя иль поздняя – неважно.
Она стучится к нам в сердца отважно,
Чтоб вечностью на миг наполнить нас.

2018

***
Весна у Глухові, така п’янка весна,
А серце пташкою в очікуванні б’ється,
А сонце і голубить і сміється.
Весна у Глухові, - це вісімнадцята весна.
Моя весна. Нехай вона примхлива,
Не знає, чого хочеться напевне,
Морозом ще лякає, та даремно.
Розплачеться вона, і буде злива!
Каштани вибухнуть мільйонами свічок,
Кульбаби золоті розкриють очі…
До тебе доторкнутись серцем хочу,
А ти не помічаєш… Ну то й що,
Мені достатньо ніжності беріз
І плину місяця по ночі оксамиту.
Я щось пишу,  пишу несамовито,
Ніколи не побачиш моїх сліз.
Бо це весна, вона - весна для всіх,
Бринить струна у душах незбагненна,
Мелодію витворює зелену…
Весну собі привласнювати - гріх,
Бо щось народжується чисте і високе,
І за собою кличе ген до хмар.
Немає вже образ, нічних примар,
А тільки тиша й урочистий спокій.
Троянди будуть квітнути завжди,
Оті, що ми недавно посадили,
Хоч часу колесо обернеться сміливо,
І пропадуть твої й мої сліди.
І буде літо, потім прийде осінь,
Але навіщо думати про те?
Живу я - зараз! Всі ви живете!
У цій весні, на повні груди, зовсім!
Весна студентська, викладацька, різна -
Твоя й моя - для всіх! Для нас, для вас!
Нехай все буде, ніби в перший раз.
І байдуже…Чи рання там, чи пізня.

Висоцка Лілія Анатоліївна