Васька

У цьому світі є єдина
Така ось, вибачте, людина.
Розповісти про неї хочу
Всю правду я не поза очі.
Підкаже вам короткий опис
Про кого цей малий літопис.
Надалі вже не важко буде
Вам зрозуміти хто це, люди.
Шарж:   Ніс великий, ще й крючком,
Шерсть на голові торчком,
Оченята як у жаби,
Ну а голос як у баби.
Тож над обличчям його «милим»
Природа,мабуть відпочила.
А потім соромно їй стало,
То трохи вже попрацювала
Над його станом. Тільки малость
На жопі вже перестаралась.
Та виявила бережливість
На тому,що украй важливе,
Бо йому мізки,о нещастя,
Забула в голову покласти.
То Васька й думає до того ж
Лиш тим,що поміж ніг у нього.
А ось чи є там щось-питання,
Повірте,зовсім не останнє.
Бо хто про секс триндить невпинно,
У ліжку юзер неодмінно.
Так виглядає наш герой,
Такий собі дешевий boyz.
Та зовнішність не головна.
Краса з роками геть мина.
Але всередині, що в нас
Навряд чи змінить світ та час.
Та Васька ж бо людина дивна
То мов ягня, то агресивний.
Все переплуталось давно:
Добро і зло, як у кіно,
Де совість загубила слід,
Бо він душевний інвалід.
На перший погляд янгол наче
Для тих, хто сутності не бачив.
Над головою німбу світло,
Але в душі він справжнє бидло.
Василько добрих слів не знає,
Бо місця в голові не має.
Вона забита лише матом.
Тут лексикон його багатий.
І хоче він добро робити,
Та тільки треба ж це уміти.
У Васьки ж перше і останнє -
Лише одні його бажання.
Він як осел буває впертий.
За глупі примхи ладен вмерти,
Або когось звести в могилу.
З ним сперечатись нема сили.
…Ой Васька, що ж ти виробляєш?
Ти ж із життям як хлопчик граєш.
Та не маленька ж ти дитина,
Але доросла вже людина.
То як же ти не розумієш,
Що те, чого в житті волієш,
Не завжди ти отримать маєш,
А лише те, що заробляєш…
Зате брехати Васька вміє
Так, що ніхто не зрозуміє,
Що перед ними трус нещасний,
Що ладен у штани накласти,
Коли настане час розплати
За те, що він робив багато
Поганого для тих, хто вірив
У його чесність понад міру.
Він може битися з жінками.
Невже цього навчила мама?
Дійшов вже до того масштабу,
Що став він не мужик, а баба.
Вже мабуть і білизну носить
Жіночу, як натура просить.
Тож бачим неодноразово
Замашки пі-ра блатного.
Пісні він слуха романтичні,
Тому здається геть незвичним,
Що в серці він козел рогатий,
Що може жінку вкрити матом.
Чи ж він таке виробляє,
Тому що планка западає?
Тож планку треба лікувати,
Щоб не прийшлось ремонтувати.
Середній вік,я розумію,
Що криза може володіє
І розумом його,й душею,
І тим,що діє замість неї.
Та ж криза кризою,одначе
Коли від цього ще хтось плаче,
То вже відхилення, при тому
На це вже є стаття закону.
І поведінка його дивна
Шизофренію прогресивну
Чомусь нагадує не марно.
Бо дуже вже вона негарна.
…Не сталось-це ж,пробач,не привід
Вести себе так некрасиво:
Штовхатися,гилити мати
Й на себе так багато брати.
Чи ж маєш владу ти такую?
Автобусом лише керуєш,
Та Богом вже себе омріяв,
Що в інших відбира надії…
У Васьки є і позитивне,
Але ж таке Воно противне,
Що глибоченько десь сховає
Те, чим пишатися він має.
І непогана він людина,
А хоче виглядить скотиной.
То ж зрозуміти можна хибно,
Навіщо це йому потрібно.
Дівчаток Васька поважає,
Звабливі погляди кидає,
Слова улесливі їм каже,
Хоча усе це справжня лажа.
Святкові кульки із зізнанням
«тебе люблю» він на прощання
Дівчаткам любить дарувати,
Щоб їм його не забувати.
Й надалі приглашає чемно
З ним їздити. Але даремно
Наївно вірять «без оплати»,
А потім сліз проллють багато.
…Дівчатка милі та наївні,
Тож біля вас ці старі півні
Себе юнцями почувають,
Бо на гачок їм попадають
Такі,як ви от,молоденькі,
Що не прислухались до неньки,
Яка вам,даючи пораду,
Казала,що потрібно гадам.
Такий от Васька не єдиний.
Велика півняча родина
(Її ж позбавитись несила)
Вже не одній життя згубила.
За шармом же душі не видно,
Та вже ж поводяться огидно,
Коли по-їхньому не буде.
Для них скоти ви,а не люди…
А Васька їздить на маршруткі,
Дівчаткам відпускає шутки.
Одна не схоче-буде інша,
Та,що за гроші сміливіша.
Таку вже Васька ваду має,
Що він усіх дівчат кохає,
Тих, що йому не відмовляють…
А дома рідні десь чекають…
Чи може я не догоняю,
Дружину Васька теж кохає.
І окрім неї небагато
Ще подружок так із десяток.
Для нього свято є єдине,
Коли збирає всю «родину»,
Щоб всі його поздоровляли
І з  8 БЕРЕЗНЯ  вітали.
Хоча це свято і жіноче,
Та,мабуть,дуже Васька хоче
Як жінка бути (от нахаба!),
Тому й веде себе як баба.
День Валентина - любе свято,
Бо так можливостей багато
До жіночок позагравати
І «валентинок» настріляти.
Василько ж як мала дитинка
Збирає тії «валентинки»,
Над кожною із них трясеться
І нишком носить біля серця.
Рахує потай від дружини
Під ковдрою у 3-тю зміну.
А потім хвастається людям,
Що так його дівчата люблять.
…Рахуй,Василько, «валентинки»
Не від своєї Валентинки,
Та тільки будуть чи вони,
Коли звільнися із тюрми.
Але чомусь страждають діти.
Чи ж їм за тебе порадіти?
Такі як ти вони? Й не дивно,
Бо в них є приклад негативний.
Та все одно мені їх шкода,
Бо мають батька-ідіота.
Ти суддям можеш заплатити,
Та Божий суд не підкупити…
Водій він, як на диво, гарний.
Та тільки стереже він марно
Автобус свій від пасажирів,
Які бажають жити в мирі.
…І що за видумки такії,
Коли вважа, що заподіять
Йому велику шкоду мрію?
Це мабуть вже шизофренія.
Я зла нікому не бажаю,
Але й, пробач, не дозволяю
Тобі мої права попрати.
За це тобі й відповідати.
Навіщо ти життя ламаєш
Собі і тим, кого кохаєш?
Чи ж твої примхи того варті,
Щоб опинитися під вартой?
Я можу довго вибачати,
Але ж не все, гаразд брехати.
Мобілку, витівки звірячі,
Але ж машину, то навряд чи.
Бо відібрати неможливо,
В людини те, що їй важливе,
Чи перейти комусь дорогу
І не отримати по рогах…
Не хоче Васька зрозуміти:
Машину теж можна любити.
Та хоче Васька, щоб його
Любили тільки одного.
Зустрілася йому такая,
Що з ним кохатись не бажає.
Ти ж ба,закохана в машину
Й триндить про неї без упину.
Присвячує маршрутці вірші.
Чому ж ти не така,як інші?
Його ж чомусь до неї тягне,
А він для неї другорядний.
То ж Ваську геть не помічає.
Вже 5-й місяць розмовляє
Лишень про клятий цей автобус.
У Васьки вже зриває глобус.
Дівчата інші чомусь липнуть.
Для неї ж зовсім непомітний
Він як завжди. Незрозуміло,
Чому для неї він не милий.
Та що ж такеє,геть не хоче
З ним переспати. Бреки моче.
Не хоче навіть розмовляти,
Лише жартує.Та чекати
Спокійно Ваські вже нестерпно.
Та не такі й міцні вже нерви.
Не згадуючи про терпіння,
Бо в яйця давить вже сидіння.
Тісний автобус задля нього,
Коли заходить недотрога.
Щось вгору дме,а щось праворуч,
Коли вона в машині поруч.
Вона ж його не помічає.
З ним про автобус розмовляє.
Розмови ті як злива з неба,
Коли Васильку сексу треба.
Обручку він не надягає.
Чи ж про родину вона знає?
Але ж він з іншими гуляє.
Нікому це не заважає!
І гроші не бере із неї
Він за проїзд,та тільки теє
Її до сексу не схиляє.
Лише солодким пригощає
Його як хлопчика. От вдячність!
Тож закохався необачно
Василько у таку тварюку.
І замість сексу має муки.
Себе поводив несміливо.
Лиш поглядав сором’язливо
На тую дівчину тендітну.
Й гадав,що все це непомітно.
Робив усе,щоб ревнувала,
Щоб теж у серці відчувала
Ті самі почуття,що в нього.
Та не отримував нічого.
Вона усе те розуміла,
Та почуття ховати вміла.
Навіщо привід подавати,
Щоб мріяв він чому не статись.
Бо є сім*я:дружина й діти.
Ніде від цього не подітись.
Й того,вона що віддавала,
Йому завжди б здавалось мало.
Чи може теж його любила.
Та тільки й думати не сміла
Про те,що з ними може бути.
То краще б їм оте забути!
Вона ж не може бути поряд.
Його бажання наче море
Її мов хвиля поглинає,
А потім в полум’я кидає.
Вона того не розуміє.
Лише подалі бути мріє.
Хоча з ним затишно,спокійно,
Але ж не можна так постійно
Цей дикий жар не помічати.
Та тільки що йому сказати?
Як зрозуміти йому дати:
Не можна їй його кохати!
І бачити як він нервує,
Як кожен крок його дратує.
Його страждання відчувати,
Все бачити і знов мовчати.
Чи плюнути,як кажуть люди,
Послати на х…й і забути?
Ні,не змогла,бо стало жалко,
Хоч не кохала також палко.
Хотіла,щоб було,як краще,
Та опинилась в лева пащі.
Бо ж він «невдячність» не прощає
І геть нічо не забуває.
Її він хоче розтоптати.
За що??? Було ж бо не мовчати!
Невже вони,дорослі люди,
Не винайшли б як далі бути?
Та Васька вирішив інакше,
Бо ж і сильніший він,і старший.
За помилку її провчити.
Ось треба що йому зробити!
Тож користуючись моментом,
За її «зраду» дивіденти
Схотів отримати щосили,
Тож взяв в полон її мобілу.
Хотів їй владу показати,
Щоб знала як не помічати
Його,Василька. А мобілка
Була для понту треба тільки.
Нехай,неблагодарна,теє
Тепер побігає за нею.
Нехай блага,рида,сумує.
Нехай приниження відчує.
І він почав її цькувати,
В маршрутку синю не пускати.
Слова негарні говорити,
Щоб чули це дорослі й діти.
Він став штовхатися,кричати.
Іще сильніше ображати.
Не як мужик себе поводив,
А там і битися став згодом.
Грошей достатньо заробляє
Та телефон не повертає.
Він не потрібен йому зовсім,
Та все ж не віддає і досі.
1,5 роки проминуло.
Мобилу мабуть вже спихнули.
Та він її не пробачаєє
І от напруга все зростає.
Вона спочатку пробачала,
Чекала,вірила,мовчала.
За те,що відчував,жаліла,
Налагодити все хотіла.
Та згодом стало вже терпіння
Від зневажань його постійних.
Вона звернулась до закону,
Але відчула перепони.
Сама-так їй відповідали-
Свої права щоб захищала.
І ось тоді дівчатко миле
Війну козлу проголосило.
Яйцем у морду получивши,
До чого це не зрозумівши,
Василько наш,тупа зараза,
На це жалітися одразу
Побіг усім знайомим здуру.
А потім і в прокуратуру.
І нюні розпустив як баба
У міліцейському він штабі.
Та годі плакати,Васюня.
Навіщо копам твої нюні.
Ти краще грошей дай рідненьким.
Вони за гроші зрадять й неньку.
Така була порада друга
Чи сам допер він з перепугу.
Цього нам,мабуть,не пізнати.
Гаразд,міцніше будем спати…
А як же інші пасажири?
Чи з ними теж не має миру?
Чи ж Васька їх людьми вважає,
Коли скотами називає?
Дозвольте і мені спитати:
Його ким треба називати?...

Ще у Васька є друг Сергійко.
Той, що спиха чужі мобілки.
Він лисий, товщий, як дошка,
І робить бо все з під тишка.
Тож очі вирячить блакитні,
Та щось душі у них не видно.
Бо ж він добра не пам’ятає,
Чому і Ваську научає.
Дружину й сина дуже любить,
Тому ночами їх не будить.
Додому ж бо приходить зранку
Всю ніч скучає у коханки.
Та це вже справа особиста.
Сергій людина є гамниста.
Тож зайвий раз його згадати.
Вже буде честі забагато.
Тим більш,що глибше як копнути,
То можна ще й таке збагнути,
Про що колись усі мовчали,
Бо це тоді забороняли.
В цей час свободи стало більше,
Тож голубим,як усім іншим,
Відносини свої складати
Тепер вже можна,так сказати.
Надію маю зрозуміли
Про що сказати ми хотіли,
Про що легенько натякали,
Щоб згодом не було скандалу.
І не відходячи від теми:
То може в цьому і проблема,
Про котру ми розповіли вам?!
Бо зараз і таке можливо.
Чи друг,чи подружка,неначе
Така важка вже ця задача.
Це теж є принципи моралі.
Та краще підемо вже далі.


То ж серед нас такії люди
Живуть і згину їм не буде,
Поки жінки є простодушні,
Що вірять їм. Але байдуже.
Вони приносять біль та смуток.
Сек* юріті своїх маршруток.

День Валентина. Готувався
Васько до свята. Так старався
Почав ще за 3 дні, здалеку.
Сходив спочатку до аптеки,
І гроші,всі що заробляв,
Він у запас віагри вклав.
І гумки трохи підкупивши,
Ще й подих свіжий захвативши
Він на автобус став збиратись,
Щоб там уже ПОПРАЦЮВАТИ!
2 дні з дівчатками катався
І справой любою займався.
Не сексом,ні. Це ж хто сказав?
Він «валентинки» заробляв!
Це справа,знаєте,нелегка
І небезпечна. Бо ж лелеки,
Ті,що весь кайф козлам ламають,
Бува і гумку зневажають.
Дівчаткам (хто їх тільки просить?)
Дітей у пелену приносять.
Ті ж починають вимагати
Васьків за це відповідати.
Васьки клянуться і божаться,
Що не було їх там засланців.
Нічого нікуди не пхали,
А лише свічечку тримали..
Лапшу дружинам одягають
На вуха. Ті ж їм пробачають.
Та доля іноді сміється,
Збрехати вміло не вдається.
Та ж відхилились ми від теми.
Бо не в лелеках всі проблеми.
Не це,повір,Васька турбує,
Коли він посмішки дарує
І світить зубом золотим,
Щоб дівки бігали за ним.
Слова їм лагідні говорить
І голос теплий,наче море
У літню спеку,душу гріє
Й дарує затишні надії.
Ми знову відхилились наче.
А Васька наш чека на вдачу.
Чатує кожную зупинку,
Бо ж там майбутні «Валентинки»
Його давно уже чекають.
Хоча про нього ще не знають.
Число 13-те минуло.
Чи ж бо дівчата не забули?
Дав телефон їм і адресу
І кульку ще для інтересу.
Бо ж в День Святого Валентина
Його законная дружина
Піти в маршрутку не дозволить.
Задумався він мимоволі.
Васильку все це не смішноє
«Без «валентинок» жизнь гамно!»  (рус.)
Робити треба щось негайно
Аби потік цей життєдайний
Додому вже до нього линув
У свята кожную хвилину.
Він потім їх вже підрахує,
Коли дружина не впильнує.
Над кожною із них помріє.
Словам безглуздим порадіє.
Сльозу змахне він над картинкой.
Для нього кожна «валентинка»
На старість допінг своєрідний,
Щоб знати: ще комусь потрібний
Він як мужик, його кохають.
Що він мудак не всі ще знають.
І що ж тепер йому робити?
Ба ж за думками відпочити
Не міг наш мачо аж до ночі.
Допоки не попала в очі
Йому коробочка з-під чаю,
Що пустувала,як звичайно.
Її хтось кинув у сміття.
Думки пішли у небуття.
З сміття коробку ту діставши,
На ній червоним написавши:
«Для валентинок Валерию К.  кв.67»  (рус.)
Повісив він її знадвору
На двері, що із коридору
Виходять саме до під’їзду.
І чатував дівчат приїзду.
Гадав дружина не побачить,
Удома зайнята ж бо наче.
Вона готується до свята.
Васько ж чека дівчат багато.
Це ж як себе треба любити,
Щоби такеє причіпити
Собі на двері. От хвалько,
Відомий нам усім Васько.
Дружина вдома хазяйнує:
І прибирає,і готує.
Та коли тут її немає,
Васько дівчаток приручає…
Коробочки ж було замало.
Вона недовго пустувала.
Посипалися без зупинок
Штук так із 20 «валентинок».
Як до розбору їх дійшло,
Яких тут тільки не було.
В коханні (ні,я не сміюся!)
Йому зізналась баба Дуся.
І дід Василь писав до того,
Що ХОЧЕ СЕКСУ теж від нього.
Дівчаток кілька,що згадали,
Сердечка в скриньку повкидали.
І навіть серце віддала
Якась-то Хівря із села.
Сергійко - друг його й напарник
(Мабуть про це писать негарно)
В коханні Ваські теж зізнався.
Писав,що в кроваті дізнався,
Який той гарний і пригожий.
І ще запрошував у ложе.
Якою ж відповідь була
Йому від Васьки??? От діла!
А ще (хоч це і таємниця.
Та нею хочу поділиться)
Його автобус синій Федя
(Не будь це сказано при леді)
Теж мав для Васьки «валентинку»
(Пробачте,дістаю хустинку)
«Убери свою толстую жопу с моей сидушки. Федя»  (рус.)
Вона до сліз аж пробирає.
Автобус теж Васька кохає.
Та без взаємності. Пробачте,
Такий вже Васька наш невдячний…
Ось 14-го ранок.
Василько вискочив на ганок,
І поки не знайшли це дітки,
Зірвав коробочку він швидко.
Сховався з нею в туалеті.
Від щастя загарчав як йєті.
Став «валентинки» розбирати,
Щоб кожну з них розцілувати.
А потім нишком у карман
Сховав. І ну ж бо на диван.
До ночі трупом там пролежав.
Вже перейшов усі він межі.
Забув бо навіть про дружину
І про дітей у ту хвилину.
Лиш серед ночі десь устав
І ті «скарби» порахував.
Тепер,наскільки це можливо,
Васько відчув себе щасливим.
До купи всі скарби зібрав,
Поверху ліг і день проспав.
На «валентинки» він багатий.
ОЦЕ БУЛО ДЛЯ ВАСЬКИ СВЯТО!!!!!!!!!


Тепер Васюня став серйозним.
Обручку вдів амбіціозно.
Всім каже: «Сім’янин я гарний.
Все, що про мене кажуть,марно.
Дружину на руках ношу я.
Очей без неї не зімкну я.
За діточками стежу пильно,
Весь день висячи на мобільном.
Мобільний мій не замовкає,
Бо друзів я багато маю.
І зазвичай він атакує
Коли автобусом керую.
Весь час в дорозі розмовляю.
А ще на вуха припадаю,
Коли приїду на стоянку,
Всім водіям про ту засранку.
Звичайна я базарна баба,
Ще й всемаршрутського масштабу.
Жаліюсь всім на всіх звичайно.
Тож слухайте і ви негайно.
А що мені іще робити,
Окрім як плакатись і пити?!
Не думайте,що я бухаю,
Це так я горе заливаю.
Дістав усіх я балачками.
Сміються з мене всі вже. Хами!!!
Ні,щоб мені поспівчувати
І від бандитки захищати.
То сексу я уже не хочу.
Лиш бачу уві сні щоночі.
Бо я ж такий ВЕЛИКИЙ МАЧО
З-за дівчини від страху плачу.
Лише в автобусі звичай я
Як важний півень виступаю.
Нехай всі думають,що в ліжку
Не тільки простягаю ніжки,
А ще й як кенгуру стрибаю.
Я СУПЕР МАЧО! Хай всі знають.
Тож біля сексу всі розмови
І крутяться обов’язково.
Я пасажирів всіх кохаю.
Чи то люблю,чи зневажаю.
Яке вже вам до того діло.
Це те вже стерво натринділо?
Щодо безпеки пасажирів.
Нехай сидять в своїх квартирах,
Якщо розмови заважають
Скотам,що совісті не мають.
До ночі все ж я на роботі,
А потриндіти як охота.
Бо дуже я люблю цю справу.
А от робота-для забави!
Додому вже мене не тягне,
Бо поле дії неосяжне
У мене тут ось,на роботі…
Щось не про те відкрив я рота.
Дівчаток геть не помічаю,
Бо помічати чим немає.
Віагра ще дорожче стала,
То хоч вона допомагала.
Дружина щось лихе відчула
Й про мене зовсім вже забула.
Сидить постійно на роботі.
Мене їй зовсім не охота.
Дружину не задовольняю,
Бо менше,чим себе,кохаю.
Якщо зі мною сексу мало,
То може б в карти хоч пограли???
Додому гроші я приносю.
Купую все,що ні попросить.
Та все ж бо бачу неодмінно
Я у житті негарні зміни.
Як сексу хочу,то не можу.
А як побачу свою рожу
У дзеркалі,стає огидно,
Бо старість вже по морді видно.
Піду хоча б попудрю носик,
Що кулака давно вже просить.
Якщо намажуся тоналкой,
То може вже не буде жалко
На мене глянути,як зараз.
Чи ж над горшком спустити пару?!
Візьму журнал і порадію
Цицькам великим-моїй мрії.
Якби ж мої такими стали…
От силікон собі поставлю.
Тож ліфчик буду одягати
І в ньому бігати по хаті.
Щось розповів я вам багато.
Як завжди те,про що мовчати
Було б потрібно,та не звик,
Бо дуже довгий мій язик.
Довгий язик-короткий розум,
Лише й спроможний на погрози.
До того я довів вже справи,
Що стало всім не до забави.
У мене ж є дружина й діти,
А я не можу їм радіти.,
Бо в голові моїй дурненькій
Лише війна і витребеньки.
Чи я живу вже цим, не знаю.
З чого почав, не пам’ятаю.
Що хочу, вже не розумію.
Лише на вас моя надія.
Не йдіть повз мене, не минайте.
Допоможіть,пораду дайте.
Листів від вас чекати буду,
Тож майте милість,добрі люди.

Зі мною сталося що, чули?
Аби ж ви все оте відчули,
Що довелося пережити
Мені. Було ж бо не любити.
Колись спитала про машину,
Та я забув і про дружину.
Хотів пізнати,зрозуміти,
Та ось не знав як підступити.
Вона ж на відстані тримала.
Лише в машині помічала.
Мене ніяк не розуміла.
Тож все ніяк не йшло до діла.
Поки сидів і чухав яйця.
Почала жартувать,сміяться.
Я на ті жарти ображався
Допоки із нічим зостався.
Не міг нічого їй сказати.
Боявся, буде ж бо сміятись.
Не думав,що так поведеться.
Зневагою розбила серце!
Було і боляче,і сумно,
Що повелася так бездумно.
А далі,що вже і казати,
Була і помста,і відплата.
Гадаю теж мене кохає,
Та ж досі їй не вибачаю
Зневагу давню до себе.
Та й зрозуміти,що їй треба
Тепер не можу. Як і бути?
Її ж не можу теж забути.
Як бути з нею отакою?
Вона ж сміється наді мною!
Бо каже,що мене кохає,
А потім на фіг посилає.
То пише:хочу помиритись,
То знову починає битись.
Ну тобто яйцями шпуляти,
Щоб мені теє показати,
Наскільки мене зневажає.
Як чоловіка ображає!
В міліцію заяви пише.
У мене вже зриває кришу!
Ні вдома ладу,ні із нею.
За що,скажіть,мені отеє?
Як кішка грається зі мною.
Ніде нема мені спокою.
Чи ж може теж не пробачає
Моє безглуздеє мовчання?
І що мені на це сказати?
Її старався покарати:
Штовхався,ображав словами
За те,що виникло між нами.
Як планка стала западати,
Став SMS-ки їй кидати,
Що вказують на гострий розум
Й горілки прийнятую дозу.
Ось ви погляньте,почитайте
Й свою оцінку цьому дайте.

ИЗБРАННОЕ:  (просьба убрать детей подальше от экрана)
«слушай дура хочешь трахнуться приходи ко мне»    послала,сука!
«возьми карандашик и засунь себе между ножек может успокоишься в трусики»   обозвала моего петушка карандашиком,тварь
«закрой рот малолетка с 8 классным образованием подарю тебе вибратор»
«что бывший муженек не трахает и бесишься сделай мне миньет может прощу»   послала на ***,сволочь!
«я исполню твою мечту засуну в тебя выхлопную автобуса как нравится»
«…не пожалею бабла поедем к твоему мужу и трахнем»    согласилась,чтобы мужа трахнули,сука.
«раз влюбилась так скажи…я хочу тебя трахнуть милая»    сказала:а я тебя не хочу!
«у меня большой не забывай запихну не высунешь…»   (комментарий автора:о выхлопной что ли?)
«расставь ножки милая я на терминале выхлопную новую купил такая классная»
«заебу тебя до слез каждый раз как первый раз у меня ты отсосешь…»
«контрольный поцелуй в лобок»
«курочка ****ься хочешь?А в ****у выхлопнушку тебе и дочке»
«будешь ****еть пацанов направлю отъебут и в карьер»
«курочка я тебе *** в ****у суну у дочки с жопы вылезет»
«будешь ****еть засуну твоей малой не высунешь»   стерва обещала за это яйца оторвать
«не наебалась со своим адвокатом могу помочь еще пацанов приведу трахнут»  у меня ж как знаете не стоит,а ревную,хотел помочь,а эта стерва не поняла…
«ну что лисби наебалась со своей малой мужика захотелось а *** получишь»    предупредила про яйца всмятку и послала,сука!
«шо облизала все *** ментам а мой хуй получишь»   не оценила, обозвала моего петушка мизинчиком и сказала что ей такой не надо!

Ой,людоньки,допоможіть.
Як далі діяти скажіть.
Скажіть у чому помиляюсь.
Бо ж дурень я,тому й не каюсь.
І що мені робити з тею,
Малой бандиткою моєю?
Бо ж з нею зладити не можу.
Чи ж хто порадой допоможе??????????????????

Вася Букин – не выдуманный персонаж. Он портит воздух в нашем городе уже более 5 лет. Вот нам счастье-то привалило! Но клоуны – это всегда весело.
А теперь подробнее:
КОВАЛЕНКО  ВАЛЕРИЙ  ВИКТОРОВИЧ  (он же Васька Букин)
По паспорту - пожилой человек 38 лет (выглядит на все 50 из-за своего пристрастия к водке и сиськам).
Пол – сомнительный (скорее всего дубовый).
Спортивного телосложения с большой задницей.
Женат (для сопливых малолеток и грудастых баб – холост).
Имеет жену-трудоголика (глаза б его не видели!) и 2-х детей подростков:девочку и мальчика (не дай Бог,чтобы на него были похожи.
О наличии собаки в семье сведений нет,о наличии мужчины-тоже.
Любимые журналы: «Большие сиськи» и «Огромные жопки».
Большую часть времени проводит НА РАБОТЕ с девочками, подрабатывает в стриптиз-баре «Секстранс» мальчиком по вызову (эксклюзив с маленьким достоинством)
В связях неразборчив. Порядочный (дает всем в порядке очереди).
Очень догадостливый и милостервный.
Характер – бешеный.  Дрочун.
По гороскопу – Осел и Петушок.
Образование: Окончил школу матерных искусств с отличием.
Увлекается спортом: сексбол, литрбол, похуизм.
Диагноз: PROGRECCIVNAJA SCHIZOFRENIJA NA POCHVE OSLOZGNENIJA TJAZHOLYX SEXUALNYH I NERVNOPSIHICHESKIH RASSTROJSTV.

Опустили Ваську на пол.
Оттоптали среднюю лапу.
Все равно яйцом я брошу
У носатую ту рожу.

Наша Вася громко плачет.
Оторвали Ваське мячик.
Тише Васенька не плач,
А то будешь там, где мяч.

Вася, Вася петушок!
Спрячь подальше свой сморчок.
Ведь тебе на долгий срок
Он не нужен между ног.
Для труда без лишних слов
Лучше жопу приготовь.

Наступили Ваське на х..й.
Дали с носаря по паху.
Нос коленом поравняли
Ну а в сексе отказали.
Вася сопли распускает.
Х..й в ручонке зажимает.
Импотентом Васька стал.
Ой, кого ж он так достал???

Спи, Валерочка, усни.
Вы с Сережей не одни.
К нам на сайтик заходи,
Геев тут хоть пруд пруди. (gaj.ru)

И где, малышка, ты нашла
Того вонючего козла?
Коль в голове нет ничего,
Пора кастрировать его.
Нові відгуки:
Что ж у Васеньки случилось?
Васе девушка приснилась.
Только Вася стал бояться,
Что в него запустят яйца.

Вышел Вася на крыльцо
Почесать свое яйцо.
Посмотрел, что нет яйца,
Так и ебнулся с крыльца.

Как долго ждал тебя я, милый,
Средь необъятных дебрей ночи.
Пусть сука та не оценила,
Но знай, СЕРЕЖА ТЕБЯ ХОЧЕТ!

Чтобы яйцами тебе не получать по роже,
Ты работать научи то, что между ножек.
Чтоб они сами собой там не засыхали,
Лучше б радость принесли тем, кому не дали.

Вася, аль стыда уж нет?
Спрячь свой старый пистолет.
Коль уже он не стреляет,
Кто ж таким, дурак, махает?

Ну-ка, Вася, покажи
Свой «мизинчик» маленький
Ну ты всех нас рассмешил
Сказкой про удаленький.

Ну-ка, Вася, покажи…
Да всю правду положи.

«Тебе кохаю, серце моє,-
Кричав Васюня в чистім полі.-
Сергійко, будь завжди зі мною.
Ти мій коханий,моя доля!»

От девченки карапуз
Убежал заохав.
Васька -ты же просто трус.
Это очень плохо.

Коль автобус голубой -синей краски много.
Коль водитель голубой – это очень плохо.

Коль Васюня всем подряд
Всем пихает «пальчик»,
Про такого говорят_
Извращенец-мальчик.
Наш Васюня плачет громко:
Не стоит его морковка.
Надо допинга принять,
Чтобы вновь ее поднять.
Но помогут ли уловки,
Чтоб поднять его морковку?!

Лежит Васек и дрочит,
Но кончик не встает.
Он все никак не кончит.
Вновь РЕЙТИНГ упадет.

Беленькие перышки,
Красный гребешок.
Кто там дрочит колышек?
Вася-петушок.

     Про Васю.
Я пыхчу, пыхчу, пыхчу.
Больше трахаться хочу.
Но доходит лишь до дела,
Вновь водичка закипела.
Радиатор охлаждаю.
Все, девчонки, я кончаю.
Вы меня не матюкайте,
Лучше сами догоняйте.


   4 серія  Пустышка в штанишках

Васюні добре так жилося.
Тож і пилося, і є..лося
Вже досхочу йому щоночі,
Допоки повилазять очі.
Його дружина не пильнує,
То ж сам собі він хазяйнує.
Весь день з дівчатами гуляє.
До ночі ж ближче приповзає
Васько додому геть безсилий.
РОБОТА ВЖЕ ЙОГО ЗГУБИЛА!
На жінку сил не вистачає,
Та вже вона й не вимагає.
Ось 38-ий рік за рогом.
Та Ваські наче не до того.
Вже так наш мачо розгулявся,
Що без сім’ї ледь не зостався.
Та бідкувався він недовго,
Бо інше горе є у нього:
Щось інструмент його робочий
Почав підводити щоночі.
Отут вже Васька наш злякався:
«Чи може зовсім він зламався?»
Не знає Васька що робити.
З чим до дівчат йому ходити?
Спочатку по віагру бігав
І у горілці мав утіху,
Та згодом складнощі настали.
Віагри вже замало стало.
Що тільки Васька не робив!
Вже й над журналами дробив,
Що із великими цицьками,
Та еротичні всі програми
По телевізору дивився.
Та ж на пів шостого спинився
Його мізинчик вже без сили.
Невже ж вона й його згубила?
Її Васькові не забути.
Тож є на кого все звернути!
Та що ж їй хрін його тримати,
Щоб той хоч трохи міг стояти?
Але ота уперта сука
Не хоче забруднити руки.
Васюню зовсім не кохає.
Від неї він дарма чекає
На сексуальну допомогу.
Тож швидше він протягне ноги.
До цього ж треба ще дожити.
А поки Ваські що робити?
Як почитає він журнали,
Що від дідуся ще зостались,
Із модой на великі жопи,
То й переходить вже до спроби
Мізинчик «на ноги поставить
И чуть подвигаться заставить»  (рус.)
Хвилина-дві, і все скінчилось.
Дівчатка всі давно вже змились
Від Васьки – «старенькой пустышки.
Пустышки в джинсовых штанишках.»  (рус.)
В сексшопі Васька завсегдатай.
Та «півник» все ж його лахматий
Вже працювати геть не хоче.
То ж Васька бавиться щоночі
Листівками у інтернеті.
Коханій відсила сонети,
Що в SMS-ках «дуже вдалих»
Ви в 3-й серії читали.
На інше він вже неспроможний.
А це діагноз вже безбожний!
Ось ви на теє подивіться,
Що з Ваською тепер твориться.
Васько у ліжку як дитина.
Такий неграмотно-невинний.
Він як хлопчина-селючок.
Вважає те, що поміж ног,
Призначене лише для того,
Щоб в туалеті м’ять, Їй-богу.
У голові його робота
Отам на дачі, на городі.
Тож секс з городом є тотожним
Для Васьки навіть рухом кожним.
Граблі бере він і лопату
Коли у ліжко працювати
Іде зрання і до вечері.
Тож як за ним замкнуться двері,
Васько наш граблями махає.
Це ж так дівчат він спокушає!
Вважа, що це їх всіх заводить,
І з розуму потрохи зводить.
Бо ж славу хоче він здобути.
Лопата й граблі – це ж так круто!!!
Чому дівчата всі тікають?
Невже робота їх лякає?
А що у ліжку ще робити,
Окрім як спати і дрочити,
Дівчат із ліжка вигрібати,
Щоб на лопату,та із хати?
Чи може я не розумію,
І все це прояв амнезії,
Точніше старчого склерозу,
Коли забув не тільки пози,
А й те, що треба ще робити
У ліжку. Ніде правди діти.


   5 серія   Васька-педофіл

На місто впала ця новина
Неначе сніжная лавина.
Маніяк на полювання вийшов.
Нагнав він страху вище криші.
На діточок він, гад, полює.
Не зна куди вже впхати х..я.
Він матерям погрози пише,
А ті від жаху ледве дишуть,
Ковтають бо гіркі пілюлі.
Вони про спокій вже й забули.
Чи ж з міста рідного тікати,
Щоб своїх діток захищати?
Чи не здаватись їм без бою?
У маніяка своїх бо двоє
Вже підлітків, дітей рідненьких.
Чи й їх розбещує? Ой, ненько!
До органів по допомогу
Звертатись нічого, їй-богу.
Вони цю істину відкрили,
Коли якраз дійшло до діла.
Та що ж нещасним їм робити?
Маніяка треба вже провчити.
Терпіння ж бо воно не вічне.
Гайда, дівчата, на Зарічний!
Хто був маніяком здогадались?
Невже його перелякались?
Це ж всім відомий вам Васюня,
Що всюди розпускає нюні!
…А Васька спить і бачить сон:
До його ніг з усіх сторон
Жінки збігаються й дівчата,
І ну Васюню цілувати!
Це все Васюні до смаку.
Роботу любить він таку.
Ніщо Васюню не тривожить,
Коли його ведуть у ложе.
Васько цвіте і навіть пахне.
Та щось по голові як бахне.
Тож догори задер він очі
І бачить там…цицьки дівочі!
Хотів заплакати й піти,
Та бачить - нікуди іти.
Кругом цицьки його обсіли.
Та й величезні!, що й убили б.
Він поміж ними наче муха,
Що з переляку ледве дмуха
На яйця, що аж побіліли
Від жаху. Наче їх відбили.
І тиша навкруги смертельна,
Що прорізає крик пекельний:
«Лупцюй маніяка! Не жалієм
Цю чоловічую повію.»
Тут Васька бачить із розмаху
Коліно мчить йому до паху.
І його яйця (не спіймать!)
У різні боки вже летять.
А те,що кінчиком було,
Цицькам під ноги загуло.
Вони ж давай його топтати,
Щоб його Ваські не забрати.
А цицька ще і промовляє:
«Хай де попало не гуляє!»
Васька ще довго лупцювали
Цицьки, що жалості не мали.
І в ніс не раз дали зі смаком.
Цькували потім, як собаку.
«Ліхтар» під оком почепили
Й козлом рогатим охрестили.
Порихтували Ваські фейса.
Він як казкова став принцеса
На жабу схожий чи на Шрека.
Не допоможе і аптека.
Банта на чуба причепили.
Труси спідницею зробили.
На жопі ціль намалювали
І в неї яйцями шпуляли.
На вуха почепили кліпси.
У рота напихали чіпси
(Аби багато не варнякав)
Із дивним туалетним смаком.
Помадою намалювали
Васюні губки і сказали
Іще підмалювати очі…
Робити з Ваською, що хочуть
Дозволили малим дівчаткам:
«Поводьтеся як з рідним татком!»
Про це вже зась розповідати,
Як дітки стали з Васькой грати.
За фільми жахів ви щось чули?
Дитячі забавки ж бо були
У них показані. То квітки!
Бо справжній жах – маленькі дітки!
Вони над Ваською знущались.
І яйцями в футбола грались
Його рідненькими. Звірюги!
Вчинили над Васьком наругу.
Поставили зненацька раком,
І як ужарили під сраку!
Летів наш Васька в жерло ночі,
Допоки не розплющив очі.
…Прокинувся в холоднім поті
(Ще й спав Васюня на роботі!)
І руки, й ноги (де межа?)
Тремтять неначе в алкана.
Не володіє він собою
Спросоння після того бою.
Не знає навіть, що сказати,
Тому і гилить лише мати.
Чи ж каяття проснеться в нього.
Коли оклигає від того.
Що уві сні йому наснилось,
Та у житті ще не здійснилось?!
Ой,Васька, що ти за людина?
Чи ж на дітей вже оком кинув?
Якщо для Неї ти не милий,
То що ж, ставати педофілом?
Енергію нема де діти?
Але ж до чого наші діти?
Якщо енергії багато,
То йди лопатою кидати!


  6 серія   Дівчина й Валентина

Ми вам уже розповідали
Як те дівчатко постраждало,
Що із Васьком, вважай, дружило.
Та стать підстилкой не схотіло.
Коли вже зацькував дівчину,
Звернулась та до Валентини,
Тієї, що дружиной зветься
Васьковою і з ним є..ться.
Високим тонким голосочком
Та заквоктала наче квочка,
Що її Васька – янгол (дивно!!!)
І в нього норов позитивний.
І їх родина ідеальна
Свій має кодекс аморальний!
Тож вона очі затуляє
На те, що Васька виробляє.
Казала:возить, кого ХОЧЕ,
Та це їй не мозолить очі.
(Нехай хоч всіх він перетраха,
Допоки вистачить розмаху!)
Та не цікаво те дівчині,
Бо ж знає Ваську як людину.
З дружиной стрітися ж хотіла,
Щоб та Васюню зупинила
У його підлих зазіханнях
На всі права її й бажання.
Її просила допомоги.
Та мабуть їй все ж не до того:
«Нема часу, весь день працюю,
А ввечері займаюсь ..єм(тобто родиною).
Їй-бо, зустрітися з тобою
Нема можливості простої.
То вже кажи по телефону.
Оце і вся наша розмова!»
Дівчисько (нікуди діватись)
В загальних рисах сповідатись
Їй почало (де правди діти?!).
Та чи усе їй говорити?
Що з порожниной розмовляєш
По телефону. Як ся маєш?
Хоч довгими були розмови
Разів зо три. Та от нічого
Дієвого вони не мали.
Даремно тільки розмовляли.
«Гаразд, з Васьком поговорю я.»
(Пішла ти на хрін!Свого ..я(тобто чоловіка)
Я не віддам тобі нізащо,
Нехай який він і пропащий!»)
Ніхто ж Васька й не вимагає.
Нехай його за ..й(тобто руки) тримає.
Навіщо цей КОБЕЛЬ дівчині?
Не треба він. Лише й донині
Дружина це не розуміє.
Та тільки що ти з цим удієш?
Чому не хоче так зустріться?
Чи конкуренції боїться?
Чи може правда очі коле?
Не чути б бо її ніколи!
Яка до сраки справедливість!
Ну що ж, повівся некрасиво
Її дурненький чолов’яга.
Та їй нема до того тяги.
Ну взяв чужого телефона.
Та по моральному закону,
Що в їх родині бездоганній,
Це все не так вже і погано!
Бо ж гроші зайві не бувають.
А ще кредити вимагають
Багато євриків нещасних,
Що їх платити треба вчасно.
Та ще для діточок освіта.
Та й одягнутись треба дітям.
Поїсти гарно. І у хату
Речей потрібно так багато!
А ще машина і комп’ютер.
Багато їх не може бути.
Все не покриєш телефоном.
Та ще не дуже вже і новим.
Хоч на гарантії, та гроші
За нього не візьмеш хороші.
Ну й грець, що мало заробляє,
Дівчисько те й дитину має,
Яку сама ростить, без батька.
Було б його тримати хвацько.
Не чоловіка,-телефона.
А так, усе це по закону!
Не треба було за оплату
Їй телефона віддавати.
Що про оплату натякнув,
То хай би пару раз впихнув…
На телефон збирала довго.
Та Васька приробив їм ноги
Тім грошам, що дівча збирало.
Була б йому не довіряла!!!
Його дружина так вважає.
Сама ж бо грошей не тіряє.
Їх чоловік приніс додому,
А не пропив. Про що ж розмова?!
…А може все не так було,
Та в майбуття вже загуло.
Пихнув мобілу друг Сергійко
І поділивсь з Васьком копійкой.
А може й взяв, не поділився.
Васько тоді ж бо дуже злився
На ту зневагу щодо нього.
Йому було ж бо не до того.
Сергійко чим і скористався.
Тож гроші й взяв, не позичався.
Колись сама ж пропонувала
Позичить грошей коли взнала
Про біль зубний, що його мучив.
Та ж «посоромився»,син сучий.
Казав, що треба ж віддавати,
Своє від серця відривати.
А час минув, їх так узяв.
І вже нічо не віддавав.
А що вже не пропонувала,
Його тепер це не займало.
Васько віддав йому мобілу.
Це ж треба буть таким дебілом!


  7 серія   Про кума і СТБ
Часть 1.  Про кума

Є у Васька ще кум – великий мрійник.
Мабуть такий як Васька безнадійний.
Скоріш такая ж ****ь і алкашня.
І що не скаже слово, все брехня.
Чи може кума теж Сергійком звати?
Не знаю, то не буду і брехати.
Та тільки поміж ніг його тендітна
Мрійничка є, яку вже час відбити.
Щоб не брехав про те,чого не сталось,
А тільки уві сні йому ввижалось.
Та ще й локшину не кидав на вуха
Васькові, що всілякі байки слуха.
Які у них відносини не знаю,
Але як більшість все ж таки гадаю:
Що б це у Васьки був такий за кум,
Під яким Васька досі ще не був?!
Бо ж і орієнтація у нього
Якраз відтінку ніжноголубого.
То може й кум такий як Васька став?
Сиділи разом, от і полиняв!
Про кума ми, повірте, і не знали,
Допоки в SMS не прочитали,
Яку на номер наш Васько прислав
І знов свій ясний розум показав.
А хто у кого що і як сосе,
Це нас уже турбує менш за все.
Це, мабуть, більше зацікавить пресу
Про що Василько пише в SMS-ах.
А хто у цім питанні хоче більше
Пізнати, то нехай Ваську напише.
Або нехай ще зателефонує,
І особисто від Васька почує
Усе оте, що знати йому треба,
І ще багато нового про себе!
Не бійтеся почути слів негарних,
Бо ж лексикон у Васьки різнобарвний…

Часть 2. Про СТБ

По СТБ є гарна передача.
Це «ВухоЛапоХвіст». Про Ваську наче
Була вона задумана учора.  (14 березня)
Там кілька епізодів, ну без спору,
Про Ваську дещо нам розповідали.
Хоча про щось ми навіть самі знали.
Зато тепер нам стало зрозуміло:
Баба Яга Васька ослом зробила.
А в епізоді про кота й дитину
Ми бачимо героєм негативним
Кота Васюню – це «невинне» стерво,
В якого вже серйозно хворі нерви.
Він на дитяче скромнеє питання
Як неврастенік, вибачте, останній,
Накинувся на дитятко маленьке,
Яке все у сльозах пішло до неньки.
Бо Васька налетів як звір на нього.
І очі хотів видряпать, їй-богу.
Орав він на дитинку благим матом.
Такий страшний носатий і патлатий.
Із подивом на нього подивилось
Дитятко, відійшло і зупинилось:
«Навіщо, котик, так відповідати?
Невже спокійно важко це сказати?»…
Цей епізод нагадує звичайно
Те, що із нею трапилось недавно.
Із дівчиною, що з Васьком воює.
Я розповім історію вам тую.
Дівча перед зупинкой попросило
Їй стати на зупинці. Тож зробило,
Як самі водії і вимагали.
Отримало ж не те, чого чекало.
На це прохання мирне і законне
Отримало у щелепу з розгону
Кулак Васюнін і погроз багато,
А ще до того цілу купу мату.
Не було меж дівчати здивуванню.
Такою ось була його остання
Поїздка з «добрим, лагідним» Васьком.
Тож, дякуй, не скінчилось все судом.
Та от подяка – це не для Васька.
Мабуть його порода вже така!..
Навіщо вам оце розповідаєм?
Країна хай своїх «ГЕРОЇВ» знає!!!


  8 серия  Детская сказка о взрослых (с учетом предложений наших читателей)

     Однажды поздно вечером в центре Кривого Рога в одной из квартир одной из многоэтажек одного из районов города в одной из комнат, называемых спальней, мама укладывала свою несовершеннолетнюю дочку баиньки. Хотела было потушить свет, как услышала дочкин голос: «Мамочка, я когда вырасту, познакомлюсь с каким-то водителем и буду…». У мамы челюсть так и упала на пол. Не дала она дочке договорить: «Послушай-ка сюда, моя сладкая, не водилась бы ты с этими козлами, и горя бы никогда не знала. Может не все и козлы, но… . Давай-ка я тебе лучше сказку расскажу поучительную, сама все поймешь!
     «Жила как-то на околице села Кривое семья: дед КакаВаня, внучка Даренка и кошка Муренка.
Сидели они зимним вечером у камина, потягивали шнапс через трубочку. Раздобрел КакаВаня и рассказал Даренке с Муренкой про козла Васю, что если его двинуть с правой руки пару раз в челюсть, то оттуда золото посыплется. Да вот беда, запугали Васю злые бабенки, так он тепереча редко объявляется среди цивилизации. Долго рассказывал КакаВаня басни про Васю. А Даренка вдруг и спрашивает, опираясь на свой небольшой, но горький опыт: «Деда, а он не душной?».КакаВаня даже рассердился: «Какой же он не душной?! Все домашние козлы душные! А если еще ножку поднимет…».
     Интересно стало Даренке с Муренкой поближе увидеть этого уродца. Стали они козла выглядывать. Просыпаются как-то утром, смотрят: стоит козел возле маршрутки, ножку поднял…и навонял! Как увидели это чмо Даренка с кошкой, чуть дар речи не потеряли. У Даренки нервы послабее были, она сразу же помчалась за веревкой, написала на скорую руку завещание и повесилась от страха и гадливости. А Муренка хотела было что-то мяукнуть о своих правах, да получила копытцем в нос и потеряла сознание, услышав Васин жуткий писклявый голос и лошадиный смех. Такого козла рогатого они еще не видели, им и золота не захотелось!
     Очнулась Муренка аж вечером и побежала в органы лесничества На Васю заявить за нанесение телесных повреждений средней тяжести. Конечно, ей обещали разобраться и наказать козла. Да только, видать, Вася от них в челюсть-то уже получил и не пару раз (знали, видимо, легенду о золотом зубе). А что еще нашему доблестному лесничеству надо? Не стали они помогать кошке восстановить справедливость, а еще и пригрозили посадить в клетку за дачу ложных показаний. Вернулась она домой ни с чем и плачет. Поплакала-поплакала месяц-другой, да и решила сама с козлом вонючим разобраться. Да только Вася натравил на Муренку своих дежурных псов-зомби. Те давай на кошку лаять и пытаться укусить за задницу. Муренка не растерялась, схватила свой фирменный чемодан без ручек и давай ним от собак отбиваться. Долго лупила их по мордам, даже Васе заехала пару раз между глаз. Тут Вася опять поднял ножку, открыл рот, промолвил пару десятков ласковых слов из своего козлиного лексикона и с десяток – из петушиного, отчего Муренка снова потеряла сознание(все больше от восторга от его познаний и ужаса от его внешнего вида и, особенно, улыбки).Очнулась часа через 3, села и плачет.
     А КакаВаня ходил в это время стрелять других козлов, думая, что Вася-то козел особенный.А пришел домой, увидел зареванную Муренку, посмотрел поближе на Васю, схватил ружье и застрелил урода, чтобы ножки не поднимал, воздух не портил и не ржал как лошадь с золотым зубом над бедными доверчивыми девочками.»
     Хорошая сказка, аж плакать хочется. Вот до чего доводит дружба с козлами!!!


  Как все начиналось.

Колись давно у цьому місті
На всім відомому маршруті
Автобус темносиній їздив,
Рекламою увесь окутий.
На ньому, як на всіх машинах.
Два водія тоді робило:
Васько – знайома вам скотина
Й Сергійко – друг його, муділа.
На перший погляд добрі хлопці,
Та ще й не жадібні до грошей.
Та це на першому лиш кроці.
Початок, він завжди хороший.
Спочатку мирно і без спорів,
А далі фраза вже й за фразой.
І серіал  «Счастливы порознь»
Став схожим на  «Нещасні разом»…

Серія 8  Васькін родовід

Було це років так із 40
Тому назад. Такеє горе
Тоді у світі відбулося-
Дитя дебільне зачалося.
То ж бачте у селі одному
Підпасок гнав овець додому
А так,як був він напідпитку,
Було йому,пробачте,гидко.
То ж поки бігав поригати,
Барана із отари втратив.
Бо ж той навідати схотів
Сусіднє стадо віслюків.
Його віслюка там зустріла,
Бо сексу з ним вона хотіла.
Тож поки пастухи ригали,
Вона барана спокушала.
Отак усе те відбувалось.
Віслюк з бараном покохались.
І був в них секс, як у людей,
Бо захотілось їм дітей.
Коли почало сутеніти
Підпаски закінчили пити,
Свої отари роз’єднали
Й додому кожну з них погнали.
Та кілька місяців минуло,
І новину село почуло,
Що у віслюки народився
Якийсь то гоблін. Й уродився ж:
Горбатий ніс і довгі ноги,
Дебільні очі, та ще й роги…
Таке вже гидко й уявити.
Тож вирішили його вбити.
В той час в селі тім гостювали
Генетики. Чи справи мали
Вони якісь-то, невідомо.
Та не спішили вже додому.
Коли новину тую взнали,
Гобліна їм жалко стало.
Тож може ще простягне руки
До нього їхняя наука?
Та й не завадило б пізнати,
Яке потомство може дати
В майбутньому це чмо противне.
Що геть не схоже на людину.
І щоб дебіла врятувати,
Його схотіли клонувати.
Та тільки щось пішло не так,
Бо ж клон ще більший став дурак.
То що ж тепер із ним робити?
Чи з кроликом його схрестити?
А там, була вже не була,
Дать в вихователі козла.
Ось так експериментували,
Та результату щось не мали,
Того, що був у їхнім плані.
Він перевершив всі чекання.
Тож операцію зробили
І йому роги відкусили.
Погледіли, не став він кращим.
То мабуть діло це пропаще.
Та ще й носяка, святий Боже,
Що і сокира не поможе.
Та гоблін десь невдало впав
І собі носа порівняв.
Генетики зібрали раду
З питання: ще робити з гадом.
На нього пильно подивились,
І разом в роздуми пустились.
«На двох ногах, дивись, стоїть.
І мати деякі мичить.
А як подивишся на рожу,
Ще й на людину навіть схожий»
Тож вирішили справедливо:
Нічого більше не можливо
Для гобліна цього зробити.
Таким вже доведеться жити.
І що ще зробиш для дитяти?
Та ж треба якось і назвати!
Спочатку Курвою назвали,
Та курі запротестували.
Тож Півником не стали звати.
Злякались-можуть заклювати.
Хотіли ось назвати Сукой.
Чи може краще вже Тварюкой?
Та тільки-но собаки взнали,
Генетиків геть зацькували.
Тож стали думати-гадати
Яке ж ім’я дебілу дати.
Таке, що сутність всю розкриє.
Й не буде ризику по шиї
Їм знов отримати від того,
Хто не бажає, щоб в честь нього
Якогось гобліна назвали.
І щоб всі «за» голосували.
Генетик Стас озвався мляво:
«То назвемо його Халявой»
Й п’ятак вмочила «хрюшка» Вєра:
«І додамо іще Валера».
Два слова разом прочитали?
То так дебіла і назвали.
Як ріс, дорослішав Валера
Весь час вивчали інженери
Із нахилом вважай вже звичним,
Ну скажем прямо, генетичним.
Дитя їх просто шокувало.
Та виходу вони не мали.
Коли ж дорослим став Валера,
Життя скінчили у кар’єрі.
Та деяких все ж врятували,
Щоб за дебітом слідкували…
В селі прожив він вже багато.
Та ж агресивним вийшов гадом!
За 20 років перетрахав
В селі усіх. Та з бідолахой
Одною навіть одружився,
Бо вже й дитятком обзавівся.
Коли і друге вже з’явилось,
А падло це не зупинилось,
Генетики перелякались
І з ним до міста вже подались.
До нашого Кривого Рогу.
За що? Чи ж прогнівили Бога
Ми усі разом ненароком?
Й тепер те вилізло нам боком!
Бо це ж халявисько Валера
Із апетитом як в пантери,
У спокої не залишає
Й міських дівчат. Бо всіх бажає
Цей виродок осіменити
І дітками нагородити.
Й таке воно вже ненаситне,
Що й кінця-краю щось не видно
Його огидним домаганням.
Повірте, це ще не останні.
Він по собі залишить згадку,
Бо будуть всі його нащадки.
Тільки навіщо нам, народе,
Діти дебіли і уроди?
Допоки ж гоблін буде жити,
Вас від наруги захистити
Ніхто не зможе, так і знайте.
То краще швидше вже тікайте!

И песню «Гоблины здесь больше не живут»
Не все дождутся, хоть и очень ждут!!!

Серія  9  Оказія.

Таке буває не щодня.
Комусь повідає рідня,
Що крізь ганьбу пройшла такую.
А хтось від нас усе почує.
Одного дня це відбулося.
Чи може так лише здалося.
І скільки б це не прикривалось,
Уже не раз і відбувалась
В маршрутці отака ганьба.
Та чи розкажеш все хіба.
Тож про одне розповімо,
Що як жахливе те кіно
Когось можливо і злякає.
То хай вони вже вибачають…
Одного разу у дорозі
У нашому Кривому Розі
В 315-ім маршруті
Була ота ганьба по суті.
Васюня наш вже там працює.
І с пасажирами жартує.
Та тільки жарти в нього дивні.
І не смішні, а геть противні.
В автобусі почули люди
Жахливий вибух. Що ж це буде?
Чи ж не автобус там зламався?
(І подумки:Чи хтось усрався?)
Та тільки хто ж то міг чекати,
Що Васька буде жартувати.
Васько бздонув, і так воняє,
Що людям носа закладає.
Та вже ж соромляться сказати.
І починають поглядати
Одне на одного з-під лоба,
Бо вже воняє весь автобус.
Ба, хтось допер: « Та це ж водій!
Ну ж бо від нього всі мерщій!»
Побігли всі в кінець машини.
Мелькали тільки п’ятки й спини.
Всі позбивалися докупи
Такі бліді, неначе трупи.
Носи вони позатуляли.
Та це вже не допомагало,
Коли Васько оте утнув:
Націлився… і ще бздонув.
То ж затулити вже прийшлося
І вуха людям. Як ще досі
Усім їх не позакладало?
Чи ж вибуху було замало?
Коли вже стало в них терпіння,
Вони полізли під сидіння.
Вже й люки всі повідкривали.
Із вікон шторки позривали,
Щоб ними бздіння виганяти,
Щоб ноги не попростягати.
Бо ж клята газова атака
З товстої Васькіної сраки
Їх так усіх перелякала.
Що вони ледь не повмирали.
То це ж яке страшне тровило
Автобус весь заполонило.
Бо й КМК не так воняє,
Як те, що Васька підпускає!
Люди кляли Васька щосили
І торбами його лупили.
І чоп засунули у жопу,
Щоб іншу не зробив він спробу.
А хтось вже і додому дзвонить
І про біду таку говорить.
Благає всіх допомогти
Їх врятувати із біди.
Бо ж з Ваською як у в’язниці
Їм довелося опиниться.
Спасіння ж їх тоді настане,
Як Васька на зупинці стане.
Уже ставали й на коліна,
Щоб зупинив Васько машину.
Та заморились і благати.
Не хоче, падло, зупиняти.
То хоч би двері відчинити,
Повітря свіжого вхопити.
Бо чоп у сраці вже тремтить,
Та Васька гад все бздить і бздить.
Для нього сморід цей – парфуми,
Ті, що подобаються куму.
А ці невдахи-пасажири
Мабуть-то бісяться із жиру.
Ось Васька ще біляшик злопа
І знов відкриє свою жопу.
Ото тоді вже, добрі люди,
Могилою автобус буде.
Така от камера із газом,
Куди і влізли всі одразу.
Такий вже цей Васьковий вирок
Для них, нещасних пасажирів.
«Чи є у когось протигаз?
То може він врятує нас?
Або хоча б то респіратор,
Щоб гази ці нам не вдихати»
Нещасні жіночки і діти!
Це ж можна зовсім угоріти.
Тут навіть вже й чоловіки
Згадали хто вони такі:
«Рятуйте спершу діточок.
І не забудьте про жінок.
Їм ще народжувати треба.
А потім думайте про себе.
Якщо таке жінкам вдихати,
То потім будуть в них мутанти,
Як Васька, а не гарні діти.
Ще й так, як він, будуть смердіти.
Це будуть гобліни маленькі:
Великий ніс, дебільні беньки,
І замість мови матюки.
Нащо нащадки нам такі?!»
Кричать і стогнуть пасажири,
І тичуться у різні діри.
Бо жити хочеться усім,
А не загинути у цім
Автобусі, що геть пропах
Тим, що у Васьки у штанях…
…Таке от, людоньки, буває.
У справжнє пекло потрапляють
Невинні люди, що не знали,
З ким у маршрутці їхать мали.
Та час усе розставить потім
На своє місце. Ну а доти
Дивитися пильніше треба
На тих,хто буде поряд тебе.
Та чи ж скотину розпізнаєш,
Коли людину споглядаєш
Із вулиці крізь скло машини.
Ото й трагедії причина.
Та тільки ближче підійди,
Тоді вже не минеш біди.
Все те, що зараз скло ховає,
На своїй шкірі ти пізнаєш.

Серія10.  Васька і вафлі.

Васюня наш такий розумний,
Такий кмітливий. Навіть сумно,
Що мером або депутатом
Не став він досі. Та ж по блату
Васько поможе зрозуміти
Кому куди треба сходити,
Куди і що треба запхати,
І чию маму ближче взнати
Йому вдалося нещодавно.
А як це слухати забавно!
Неначе лекція у бурсі,
Та по етичному ж бо курсу.
Він інтелект свій розвиває.
Що ж йому в тім допомагає,
Про це повідаємо далі
Ми у своєму серіалі.
То ж інтелект такий високий
Він здобуває рік за роком.
Книжки читає наукові
І їх тримає за основу
У своїх діях й намаганнях,
А також і у домаганнях.
Він «Камасутру» зачитав
Вже так, що ледве не порвав,
Як повторити намагались
Все те, про що там малювалось,
Вони із подружкою вдома
У кума, що нам вже знайомий.
Ще інформації багато
В журналах, що у його хаті
І в туалеті, і під ліжком.
У глянцевих, не те, що книжки.
«PLAYBOY» і «ОТТО» - от наука,
Що вчиться з радістю, без муки,
І у житті допомагає,
Бо ж інтелект (от!) розвиває.
А ще є живлення для мозку
У деяких продуктах. Просто
Не всі про це, як Васька, знають,
Й продукт корисний зневажають.
От взять горілочку, наприклад.
Що зло вона, до цього звикли
Ми, прислухаючись цікаво
До попереджень всіх Мінздраву.
І в сигаретах із заначки
Ми бачим критику на пачках.
Та що Мінздрав про теє знає,
Як речі ті допомагають
Підтримувати хворі нерви
І сексуальнії резерви.
Бо ж випив – й море по коліно.
І пофіг вже яка та Ніна,
Чи Валентина, чи Людмила.
Гарненька чи якесь страшило.
Так ти і нерви бережеш,
І задоволення є теж.
А ще в твоєму лексиконі
Слова спішать з’являться нові.
А вислови які ж бо будуть,
Хоч занотовуй їх в талмуди.
Оце для розуму зарядка,
Що є для багатьох загадкой.
До Васьки сміливіш звертайтесь.
Він вас навчить, тож не цурайтесь.
А ще про гумки вам розкаже,
Що користь в них, та ще й покаже
(Про це не варто і казати),
Як треба їх користувати.
Який гастрит? Це ви до чого?
Та ж гумка треба не для того.
Вона є захист своєрідний
Для мужиків від нових рідних.
Розкаже вам, що помідори
Допомагають від запору.
Якщо у вас будуть кидаться,
Це допоможе вам просраться.
Якщо проблеми з сечеспуском,
Не треба мило і мотузка.
Коли летять у морду яйця,
То швидко можеш ти устяться.
Ці всі продукти поважає
Наш Вася й при собі тримає.
А як наш Васька вафлі любить!
Вафліст ще той, як кажуть люди.
Тож лексикон його бідненький
Став більшим на слівце одненьке.
Нажаль до нього підібрати
Не може інших слів багато.
Бо ж розум десь його гуляє
І за Васильком не встигає.
Тож він як попка-дурачок,
Закрив би рота на замок!
Та от, на радість глядачів,
Це нові теми для віршів.
Повернемось до вафель наших.
Чи до Васькових, прямо скажем.
Тож вафлі Вася любить дуже,
Бо ж до дівчат він не байдужий.
Вже просить їх (вафлі – прим.автора) по телефону,
Коли веде із кимсь розмову.
І не дарма ж мабуть просив,
Скоріш за все вже й получив.
Ото вже Васька буде радий.
Для нього вафлі – це награда.
Він і кусає їх, і лиже.
А потім в SMS-ках пише,
І всім розповіда сміливо
Які смачні вони й красиві.
Про вафлі все оце писалось.
Та ви ж бо мабуть здогадались.
І уві сні їх Васька бачить,
А як нема їх – гірко плаче.
Жаліється всім по порядку:
«Нема ніякої розрядки
Для мого крихітного х..я.
Я так за вафлями сумую!»
Чи помилково ми гадаєм,
Й не ті вафлі Васько бажає?!
Та бачите який кмітливий
Васюня наш, то ж справедливо
Було б про нього написати
Томів великих із десяток.
Та тільки мало щось надії.
Не всі ж бо генії такії.
Вже пара з вух, писати нічим.
Тому на цьому і закінчим
Десяту серію про того,
Хто себе бачить майже богом.

 Серія  11.  Васька і менти.

Коли вже Васька влип по вуха,
Дружину він свою послухав,
І до міліції пішов,
Щоб пожалітися: «Агов,
Чи є тут хтось, хто сльози витре?»
«Іди ти в пекло, п’яне бидло!
Чого до нас приперся, дурень?
Іди-но до прокуратури!»
Похнюпив Васька довгий ніс
І далі жопу вже поніс
На півнячих куценьких ніжках
По непроторенним доріжкам,
Та й куширями в старий двір,
Де не бував ще до тих пір.
Хоч сумніватись в цьому мушу,
Бо він на зека схожий дуже.
Та це вже справа особиста,
Тому не будем в неї лізти,
Поки у ніс не заробили.
Ну то перейдемо до діла.
Прийшов Васько не дуже пізно
Під двері під оті залізні.
І ледве завернув за рога,
Вже й плакатись почав з порогу:
«Ой, хлопці, ви мене врятуйте,
І допитами не катуйте.
Я сам оте вам розповім,
Як мені важко в світі цім.
Жіноча помста і знущання –
Таке жахливе покарання
За те, що я колись накоїв,
Не думаючи головою.
Ні, нею я якраз-то й думав.
Та не тією, а що з гумой.
А як вона ж бо невеличка,
Мозгів нема, є тільки звички,
Нема думок, лише бажання.
Та ось за це і покарання.
А я ж бо є віслюк упертий.
І все не можу я доперти,
Як краще так мені зробити,
Щоб своє Я не розгубити.
І щоб не втратити ще й гідність,
Що поміж ніг стирчить. Та ж рідні
І друзі всі мої, й знайомі
Не допоможуть мені в тому.
Бо кажуть думати всі рідні
Тим, що на плечах є, потрібно.
Та хто ж бо думав головою,
Коли зустрівся я із тою,
Що і зі мною геть не спала,
І так мене вже покарала.
Вона мене не пробачає.
За яйця вже, вважай, тримає.
Чи може хоче відірвати,
То чим я буду працювати?
У мене курячі жбурляє,
А от мої повідриває.
Тепер знущається із мене.
Я наче клоун на арені.
Мене вже зовсім не жаліє.
Звертається як до повії.
Дружині все розповідає.
Якою ****дю я буваю.
І в SMS-ках ота сука
На мене вже дружині стука.
(Нехай це пише не вона,
Та все одно її вина!)
Колись давно мене боялась
І все на відстані трималась.
Тепер же зовсім не боїться.
Боюся я, бо дасть по пиці!
Аби ж я знав, що за бажання
Такеє буде покарання,
То яйця далі б десь запхнув,
Взяв ноги в руки і чкурнув.
Нехай би краще всі сміялись,
Ніж так, як, сука, познущалась.
Та тільки хто ж тоді те думав,
Що буде так багато шуму.
Знайшов спасіння я у ній,
Любій горілочці моїй.
Та от похмілля настає,
І знову поміж ніг встає
Той, кому це забороняю,
Та ж він коритись не бажає.
Вже як мужик з ним розмовляв.
Він потім довго не стояв.
Та тільки знов Її побачить,
То забува про все він наче.
Вже й тиснув поміж ніг його,
Та ж боляче давить свого
Рідненького. То що ж робити,
Щоб його пильність притупити?»
І м’яв його Васько, і бив,
Й до інших жіночок водив.
(то краще хай би відтоптав,
Щоб думати не заважав!
Або крізь лунку, та й у воду,
Як дозволяє ще погода.)  (март – прим.автора)
Менти Васюні співчувають,
Бо так вже кодекс вимагає.
Допомогти, як чуєм, хочуть.
Він за поріг, то вже й регочуть,
Глузуючи поміж собою
З Васька – невдалого ковбоя.
Але ж у вічі утішають,
Як того шефи вимагають:
«Та ж заспокойся, чоловіче.
Нехай плює тобі у вічі.
Вона піклується про тебе.
Тож і вмиватися не треба.
А те, що яйцями жбурляє,
Це так вона про тебе дбає!
Яйце є засобом одвічним
В косметиці: і для обличчя,
Й для шкіри рук, і для волосся.
Нема найкращого і досі.
А ще яйце продуктом цінним
Вважають люди неодмінно.
У ньому кальцій і білок.
Для мозку і для кісточок
Корисні яйця, як ми бачим.
А чоловікові тим паче.
Про це відомо і дебілу,
Що яйця символом є сили,
Що в чоловіка поміж ніг.
А ти турбуєш тут усіх.
Тож яйця – це не камінці.
Є навіть користь у яйці.
Що SMS-ки пише, кажеш?
Та тільки ж як її накажеш?
То, кажеш, пише, що кохає?
(Вона ж з тобою, дурень, грає!
Ти краще подивись на себе,
Кому такий муділа треба?!)
Ти б задоволений мав бути.
Коли б це нам таке почути,
Чи прочитати краще буде,
Бо ж нас, ментів, не люблять люди.
А що там про дітей бо пише?
У неї ж є одненьке лише.
А може й пише не вона,
І це усе твоя вина?
То на пихав би х..я всюди,
Туди, де діти можуть бути,
І не було б цієї теми
По телефону. Тож проблема,
Вважай, тепер вся у тобі.
Держав би члена при собі,
Тоді не стали б і дівчата
Про сиріт-діточок благати.
Стріляти треба таких гадів,
Що шкодять всім, і тому раді.
Читали, що роздрукував.
Ніхто тебе не ображав.
Якщо вже трішечки й вхопили
Тебе за яйця, то ж боліло
Не так нестерпно, як то мало б,
Якщо б тобі їх відірвали.
Ти мав би дякувати небу,
Що досі яйця є у тебе.
Нема поганого нічого.
Чого ж ти рюмсаєш, їй-богу?
А може сам ти все накоїв?
Хотів дружині дать відбоя,
Щоб бути вільним, не жонатим,
Та всравсь, що лишишся без хати?
Та де ж тоді ти будеш жити?
І хто таке буде любити?
Як придивитись – ти ж бомжара,
Що хоче мати все на шару.
В кредити вліз ти з головою.
Тож хоч дивився б за собою.
По бабам краще не гуляв би,
А за дружину вже тримавсь би.
Бо хто ж вари ти буде жрати,
Твої труси й шкарпетки прати,
У ліжку знов тебе терпіти?
Кому потрібні твої діти?
Ти вже й не молодий юначе,
Та ще і криза в яйцях наче б.
Кому потрібний, тій дівчині?
Васько, ти віриш в це донині?
Та бачим ти ще більший дурень.-
Сказали у прокуратурі.-
Хотів її так наказати?
Віслюк! Ну що тобі сказати?
Хоч жопою ти думать звик,
Та ж який гострий на язик.
Хотів бо дівчину підставить,
Щоб Я маленьке позабавить?
Ну як бо, легше йому стало
Чи воно геть від жаху впало?
Бери-но подружку свою,
Що помагала у «бою»,
Дай грошей їй і попрощайся.
Дивись-но знов не облажайся!
Залишимо твою заяву,
Прикладемо її до справи.
Та тільки ти не ображайся,
Вже сам із Нею розбирайся.
З тією бо, про кого пишеш.
А може так усе облишиш?
Вона ж бо теж не напрягає
Нас у цій справі, тож чекаєм,
Що глузду вистачить в обох,
Щоб розібратися удвох.
Тож час іде, менти чекають,
Ніхто нічого не міняє.
Життя цих двох як поле бою.
Та тільки звикли вже обоє
Заходити на стрічну смугу.
Мабуть вони знайшли друг друга!

 Серія  12.  Васька і совість.

Осіннім вечором глибоким
Назад так з півтори десь років
Васько зайшов до Інтернету
(Вломи було узять газету)
Там щось новеньке пошукати,
Що допоможе гарно спати.
Гадав, що будуть там новенькі
Цицьки, й доволі не маленькі.
Бо дуже любить БУФЕРА,
Що в штанях вже від них жара.
Зайшов на сайт йому цікавий,
Та тільки не було забави
Йому потрібної. От дивно!
Зображення геть негативне
З’явилося на моніторі.
Насмарку день. Ото вже горе!
Васько ласкав дисплея й стукав,
І в молитвах складав він руки.
Благав словами і ногою.
Та ж із кмітливой головою
Васько ж бо інший ракурс взяв…
І на підлогу ледь не впав:
Це що за сука на екрані,
Чи хоче хто ввести в оману
Його, Васька? Нічо не вийде
Як до розбором з Васькой дійде!
Таке маленьке і кістляве
І вже до того худорляве,
Що і цицьок, вважай, не видно.
Ваську таке воно огидне.
Він у житті таких не бачив
І не бажав ніколи наче б.
Ні, щоб піти, вона натомість
Показує свій бейджик: «СОВІСТЬ».
Як сонце блищить, так гарно.
Але якась вона примарна.
До Васьки тягне свої руки,
Та тільки з вуст її ні звуку…
А потім як відкриє рота,
Як дасть Ваську з-пів обороту.
Василько гепнувсь на підлогу,
Та Совість пристає до нього:
«То йди сюди, тебе помучу!»
«Іди ти на х..й, донька суча!
Ти що таке, тебе не знаю,
Серед своїх не пам’ятаю,
Що в штанях або під рубахой
Скарбів. Ну то пішла ти на х..й!»
Вона ж бо виставила ікла:
«До завтра, Васю!». І десь зникла.
Повторювалось це стабільно
Так місяців зо три, Тож сильно
Васька усе те розлютило,
Бо ж впоратись немає сили.
«І звідки ти така взялась?
Це провокація якась!
А як було без тебе гарно!
То не тривож ти душу марно.
Чого від мене, падло, хочеш?
Турбуєш вдень мене й щоночі.
Як це нахабство припинити?
Горілкою тебе залити?
Бо ж сигарет не вистачає
Тих, що від тебе позбавляють.»
Іще два тижні пролетіло.
Життя Васюні вже не миле.
Щоночі Совість прилітає
І в усі дірки його має.
Та от Васькові це набридло:
«Іди-но ж бо сюди, чувидло!
Кажи, чого від мене хочеш?
Чи ж трахнутись? Чекай до ночі,
Гіганта в тебе запихну.
Я мав таку вже не одну!»
Вона ж у вічі розсміялась,
Неначе з ним бо розважалась:
«А ну ж бо, Що у тебе в штанях?
Й не соромно тобі в оману
Заводити дівчат бідненьких,
Бо ж зовсім в тебе він маленький!
Що член великий, ти казав,
По чому ж ти його рівняв?
І що ж бо ідеалом стало,
Те, що в колисці ще пищало?
Сховай свій «літачок» в «ангарі»,
З тобою ми не на базарі.»
З-за пазухи дістала Совість  (не цицьки – прим.автора)
Про подвиги Васькові повість –
Нотатник зовсім і не новий.
На теми інші вже розмову
Вона розпочала з Васюней,
Від шоку ледве той очуняв:
Так-так, подивимось пильніше,
Який ти по собі залишив
Життєвий слід. Когось кохав?
Та ні, всіх матом посилав.
Закоханим лише здавався,
Бо перед жінкой прикидався.
А діти – доньки і сини,
Чи ж треба ще тобі вони?
Я бачу працював багато
І все, що зміг, тягнув до хати.
До ночі, бачу, «працював».
А згодом дома що брехав???
Та, бачу, ти у цьому дока,
То брешеш хвацько на всі боки.
А от у чому ти хороший,
Що геть не жадібний до грошей.
Ментам вже стільки їх віддав,
Що мабуть і не рахував.
За телефон міг заплатити,
За той, що вкрав, та не жаліти
Ті гроші вирішив сміливо.
Переплатив? То неважливо.
Бо принцип – то найперша справа.
Життя ж – безглуздая забава…
Іще не соромно? - спитала. –
Що кажеш, То йдемо далі.
Чому ж тебе життя навчило
За твої 40 років, милий?
Ой, нене, то ж в якій навчався
Життєвій школі й облажався?
Вже, бачу, час складати тести
І далі цей тягар не нести.»
Васька то в піт, то в жар веде,
Бо він ті тести не складе.
Чого він за життя навчився?
Спочатку так і зупинився.
В душі хлопчиськом він зостався.
Тож мати гилив, обзивався.
Жінок не поважає досі.
Та й голова порожня зовсім.
То ж вміє гарно лиш брехати
І по шаблону працювати.
Йому бач не до лексикону.
Не поважає він закони .
На почуття чиїсь начхати.
Права ж він любить попирати.
Свої ж бо міцно стереже,
А от чужі в велике «Ж»
Він пропонує запихати,
Щоб міг Васько спокійно спати.
…Як далі в цьому колупатись,
Вже можна дуже замаратись.
Та й часу треба ще багато,
Щоб далі вам розповідати.
Як Совість Ваську ні душила,
Та ж плюнула і залишила
Його назавжди: «Тут я зайва,
Тому змиваюся негайно.»
Не зупинилась на порозі
Й не поверталася ще досі.

 Серія  13.  Васька на роботі

Як ми казали вам, донині
Василько робить на машині,
Та вже на іншому маршруті
Васько тепер баранку крутить.
З маршруту на маршрут він біга,
Й тепер йому вже не до сміху.
Бо так багато напартачив
На них він зі своєю вдачей.
Його бояться пасажири,
Що не встигають до сортиру,
Як Васька голос повишає,
Бо по мобілці розмовляє
Із кимось, кого любить сильно,
Тому і мат звучить дебільний.
А як Васюня засміється,
То у нещасних стане серце.
Бо хто ж ту пережити зможе
Жахливу посмішку на рожі.
Не бійтесь, браття-пасажири,
То Васька біситься із жиру.
Це просто сексуальна криза,
Що і призводить до капризів.
А як Васько перебирає
Всіх пасажирів, хто не знає?
Стоїть на дверях охоронцем,
Ще й пильно дивиться в віконце,
Щоб ніхто зайвий не проскочив
І не мозолив Ваські очі.
Спочатку він дівчат пускає
І кожну пильно оглядає.
Не менш, як п’ятий розмір мають
Усі, кого туди пускають.
А ще велику жопу мати
Їм треба, аби змогли стати
Маршрутки тої пасажиром.
Чи ж дармовим кормитись сиром
У мишоловці вони будуть?!
Про це нехай дурні забудуть.
А всі, хто жопою не вийшов,
Нехай катаються на криші.
А ще такеє може бути,
Що Васька схоче тормозну ти
В прямім і переноснім сенсі,
Як на душі котів гіменце.
Або за кимось поганятись
І по дорозі повиляти
Автобусом, як баба задом.
Таким вже є Васюня гадом.
А ви тримайтесь хоч руками,
Хоч чимось іншим, хоч зубами,
Поки доїде до зупинки
Васько, як чешеться ширінка.
Чоловіків він не чіпає,
Бо ж, ссикуняра, страх ще має,
Тож намагається мовчати,
Бо можуть носа порівняти.
І все ж бо фактом вирішальним
Є розмір цицьок ідеальний,
Такий, щоб меншенький устав,
Хоча Васько його й не м’яв.
Бо ж руки зайняті в машині,
Кермо Васько тримає ними,
Коли нога відпочиває,
Що третьою всі називають.
Тож для роботи є важливі
Цицьки великі і красиві.
Це все стосується і заду,
Якому Васька буде радий.
ВЕЛИКА мрія ідіота,
Що так потрібна для РОБОТИ.
Дівчат багато – це так кльово!
Робота в кайф обов’язково!
Навіть додому вже не тягне.
Родина, дім – це другорядне.
Робота для Васька єдина
Його життям є і родиной.
Тож він автобус не забуде,
Хоч зрідка виїжджати буде.
Сказати хочете це свинство –
То просто прояви дитинства?
Ми з вами згодні, та для чого
Тримати водія такого?
Себе як дурень виставляє,
Та ж інші нервувати мають.
Ваську ж усе по барабану.
Дорослим він навряд чи стане.
А щоб усім те показати,
Що років вже йому багато,
Що він не підліток невинний,
Васько поводиться скотиной.
Ми згодні, дуже дивний спосіб,
Та він не зрозумів ще досі,
Що ідіотом виглядає
Для тих, хто з ним перебуває
В звичайних трудових стосунках
Або в родинних поцілунках.
І для знайомих, і не дуже.
Та він до іміджу байдужий.
Йому, як бачте, не до того,
Бо ж планка западає в нього.
І так йому на серці тяжко,
Що змовчати, повірте, важко.
Тому задовбує Василько,
Всіх тих, хто буде поруч тільки.
Чи то знайомий, чи водій,
Васько язик розпустить свій.
Вже задовбав на всіх маршрутах
Він водіїв. Тож вже позбутись
Васька вони скоріше мріють.
Та нездійсненні ті надії.
Тож розмовляють неохоче
Вони про Ваську. Хто ж бо схоче
Про тую плаксу розмовляти.
Та краще вже його не знати!
За очі МАЧО називають
Й сміються. Бо ж Васька всі знають.
Чи ж не його дівчина б’є?
Чи то не в нього не встає?
Про нього і в газетах пишуть!..
Та ж зараз він тихіше миші
Себе поводить на роботі,
А потім розкриває рота
Вже на стоянці. Відпочинку
І мріять годі хоч хвилинку.
Тож водії Васька не люблять,
Бо лише час на нього гублять.
Та й не на нього, на розмови
Такі безглузді і не нові.
Васько, навіщо ти триндиш?
Лише автобус свій ганьбиш.
Він вже червоним скоро стане
Від твоїх шмарклів і обману.
Йому ж бо соромно за тебе.
Васюню, більше так не треба!
Дивився б краще за машиной.
Вона ж бо хоч і не людина,
Та потребує піклування.
А це вже непросте питання.
Колись ви разом із Сергійком
Не жабились вкладать копійки
У цю машину. Й не для понту
Її займалися ремонтом.
Тепер на неї ти поклав
Оте, чого, пробач, не мав, -
Великий і товстий. При тому
Ти не віддав її нікому.
Та ж хазяїв нема у неї.
Чи ж ти назвеш її своєю?
Дарма її охороняв
І в дверях віслюком стояв,
Як намагалося туди
Дівча, відоме нам, зайти.
І ось ми бачимо для тебе
Автобус зовсім і не треба.
Тобі ж бо вистачить Авешки
Дівчат возити по кафешкам.
Свою роботу, знаєм, любиш,
А ось автобус лише губиш.
Васюню, сонце, схаменися
Й на нього ти переключися.
Гаразд з дівчатами гуляти
І як хлопчисько воювати
Із тими, хто тобі відмовив.
Займись корисним ділом знову.
Медітувати вже гаразд
В сортирі. Працювати час!

 Серія  14.  Васька і весна.

Весна прийшла у місто наше.
«Пора прокинутися, - каже. –
Усім: природі і живому,
Що тільки є у місті цьому.»
На вулицях шпаки співають.
На лавках чахлики дрімають,
Що виповзли кістки погріти
Та про те-інше потриндіти,
У когось «інтерв’ю» узяти
І кого-небудь оббрехати.
А ще отеє обсудити
Які невдячні зараз діти.
Бомжі на сонечко вилазять
І яскравішає одразу
Усе життя від ароматів,
Що навкруги їх так багато.
Собак неначе більше стало.
Котів надвір повиганяли.
Одразу стало веселіше.
Вони ж піснями серце тішать.
Весну унюхали і люди,
Ті, що звичайно не верблюди.
Взяли пивце та ще кальмарів
І виповзли із душних залів.
Надворі вже стає тепліше.
Тече із носа повільніше
Все те, що від зими зосталось.
Тож дехто вже й пороздягались.
Дівчата кожухи знімають,
І замість них тепер вдягають
Спіднички, та такі ж куценькі,
Що в мужиків вилазять беньки.
Звичайно, у таку погоду
Васько не промине нагоди
Під них скоріш позаглядати,
Як тільки виповзе із хати.
Коли дружина те не бачить
Він з глузду ж бо з’їжджає наче.
Блищать скажено оченята.
Тремтять у Васьки рученята.
І всі його думки до того
Докупи збилися у нього
Поміж ногами, де бажання
У виродка його погані.
Воно ж якесь-то ненормальне.
Бо ж за шкалою 8-ми бальной
Його малий дитячий розум
На «одиниці» ще і досі.
Бо ж він ховається у яйцях.
Та годі вам уже сміяться.
Тож наш Васько весну стрічає.
Як Бобік кінчиком махає.
Бо ж в голові його однії
Солодкі сексуальні мрії.
І зуба свого виставляє
Він золотого, бо гадає
Саме на нього всі дівчата
І жіночки будуть клювати.
Бо що ж ще їм запропонує:
Свого малесенького х..я,
Обручку, що тепер на пальці,
Чи купу матів із є..льця?!
Як березневий кіт муркоче
І до дівчаток робить очі.
Старанно спинку вигинає
І х..я до вітру тримає.
Дівчата мимо не проскочуть,
Хоч як цього, бідненькі, хочуть.
Васько вполює їх усюди
(Якщо дружини з ним не буде,
Бо вже і так багато взнала
Того, чого і не чекала.
Та дивно, що не здогадалась,
Що з чоловіком відбувалось.)
Як кіт пісень буде співати,
У вічі пильно заглядати,
У сраку лізти, та й без мила,
Допоки вистачає сили.
Дівчат в автобусі катати,
Слова їм лагідні казати
Він буде, цей козел безрогий,
Допоки їздить по дорогах
На темно-синьому він Рексі
У пошуках легкого сексу.
(Насправді ж колір Мерседеса
Не ма відношення до секса,
Бо ж як автобуса немає,
Він на Авешкі їх катає.)
Про гроші скаже, що не треба,
І ще запросить їх до себе
Приходити в автобус знову,
А декого навіть додому,
Коли дружини там немає.
Дружина ж зради не чекає.
Або ж і знає те давно,
Та їй тепер вже все одно.
Навіщо розум забивати
Тим де і з ким той буде спати
Кобель, що чоловіком зветься.
Бо ж гроші носить…А є..ться
Нехай, приблуда, ким захоче,
Аби не бачили це очі.
На кобеля, щоб гарно спати,
Увагу краще не звертати…
Порада гарна і для вас,
Хто вірить кобелям всяк час.
Васьків вам краще не любити,
Тож будете весні радіти.
Ні ясним днем, ні серед ночі
Васьки вам не затьмарять очі.

 Серія  15. Сказка про золотого петушка.
                (по письмам наших читателей)

В нашумевшем темном царстве,
В трипроклятом государстве
Жил когда-то царь Гандон.
Вот прислал ему поклон
Из соседней из деревни
Друг его – проказник древний.
Разозлился царь Гандон:
«На *** мне его поклон!
Мне б туда мою царицу,
Только ей там не сидится
Что-то с некоторых пор.
На мою башку позор.».
Служек к ней он подсылает.
Пусть о ****и все узнают.
День прошел, второй, десятый.
Никого нет у проклятой.
Царь ни ест, ни пьет, ни спит.
И головонька болит –
Одиноких дней итог.
Заскучала между ног.
На 20-й день Гандон
Слышит крик со всех сторон.
Он царицу приглашает
И других гостей встречает.
Сабантуй прошел на славу:
5 ****ей и 3 шалавы
На коленях танцевали
И гостей всех ублажали.
Много было и даров:
Штук так 50 ослов,
Кучи серебра и злата.
В общем, чем были богаты.
Только это все фигня.
Громко яйцами звеня,
Вышел на поклон посол,
И поставил он на стол
Свой подарок для царицы –
Удивительную птицу.
Длинный клюв, большие лапы,
Голос гадкий, как у жабы.
Все на жердочке сидит
На царицу все глядит.
Час глядит и не моргает.
Вот уж вечер наступает.
Всех гостей благодарит
Царь Гандон и спать велит.
А красавица-царица
Забрала чудную птицу
В свои личные покои,
И остались они двое.
А на утро царь дивится,
Не пошла его царица,
Эта маленькая ****ь,
По любовникам гулять.
А осталась насладиться
Удивительною птицей.
Царь Гандрн жлобом был редким.
Посадил он птицу в клетку.
Там, где узники живут.
Пусть там птицу стерегут.
Да, забыли вам поведать,
Нахарькав на свои беды,
Царь Гандон, как и мечтал,
Птицу Ваською назвал.
День-другой, краса-царица
Заскучала уж за птицей.
Стала ждать когда Гандон
Будет видеть 3-й сон.
Встать безшумно постаралась
И тихонечко прокралась
Быстро в царскую темницу,
Где ее уж ждала птица.
Утром лишь назад пришла.
Ночка бурною была!
С той поры она средь ночи
Уходила свет за очи
Прочь от царевых дверей
К птице даренной своей.
Незаметно пролетала
Ночь в темнице. Не скучала
Там царица молодая.
И наутро чуть живая
Со счастливою улыбкой
Шла к царю тропою зыбкой.
Как-то раз увидел царь,
Что спешит куда-то тварь.
Что-то стал подозревать:
«Мне, царю, да изменять!»
Надо как-то разобраться
С кем спешит она ****ься.
Говорят ему: царица
Ночью бегает до птицы,
И оттуда в суматохе
Слышны стоны, ахи, охи.
Разозлился царь Гандон:
»Все, царицу на *** вон!»
Кроме прочего годится
Разобраться, что за птица
Маты зековские гнет,
Все, что движется, ****.
Там, в темнице, проживает
И царицу ублажает.
Схватит Ваську он за яйца,
Чтоб не смел над ним смеяться!
Царь в темницу забегает,
А уж там его встречают,
Мордой красною горя,
Два огромных упыря.
Царь дает им свой наказ.
Коль не выполнят – то в глаз!
Все про Васю надо знать.
Не расскажет, то въебать.
Только птица все молчит
И на всех орлом глядит.
Упыри не долго ждали.
Все у Васи разузнали,
Раком Васеньку поставив
И подвигаться заставив.
Царь Гандон, не долго думав,
Кончил Васеньку без шума.
На *** понесла река
Голубого петушка.

 Серія  16.  Винни В Пах.
       (сказка по письмам читателей)


Сидели как-то ранней осенью в полдень на живописном берегу речки Вонючки, которая собирала в себя все стоки города Козий Ров, кролик Серый и ослик Вася. Вообще-то было жарко и они собирались окунуться, но разомлели, откинувшись на куче навоза, и просто считали мух. Откинулись они еще утром, получив под зад коленом от людей в форменной одежде. А так, как до этой минуты они еще долго добирались к любимому месту, то вода в радиаторе закипела, и Вася пошел ее слить под дальний кустик, чтобы радиатор охладить. Но как только он пошел туда, куда вообще-то его послал кролик, вдруг услышал дикий крик Серого. Тут-таки радиатор сам и охладился от неожиданности, не успел Вася и до куста дойти. «А какая на х..й разница?!»- подумал он. Освободив штаны от водички и неожиданности, ослик галопом вернулся к другу. «Что случилось, зайчик мой?» «Мы забыли про день рождения Белочки!!!!! Давай позвоним ей и пригласим сюда к нам» «А может лучше самим сбегать за ней в ближайший ларек?» Так и сделали. Но самой белочки там не оказалось, была только Беленькая, которая предложила взять нескольких из ее подружек, а там глядишь и Белочка подтянется через время. Так они и сделали. И, написав на огрызке туалетной бумаги в объекте МЖ: «Белочка, приходи к нам поскорее», они вернулись с толчка на точку. Сидят они дальше, пропускают по одной из арсенала Беленькой, занюхивают ослиным хвостом, - ждут Белочку.
Час сидят, второй, а Белочка не приходит. Когда видят идет Винни В Пах. «Этого еще черт на конце принес» - ласково отозвался ослик. «Серый, а давай делать вид, что мы его не замечаем, чтобы старый должок не отдавать» - тихо предложил он. Кролик молча согласился. «Хлопцы, а что это вы делаете?» - спросил радостный В Пах. В ответ – молчок. В Пах повторил вопрос- тишина. Еще раз спросил посильнее, подумав, что у них от сексуального перенапряжения перепонки полопались. В этот раз на свой вопрос он получил от ослика встречный: «Ты пойдешь на конец-то?» «Нехорошо отвечать вопросом на вопрос» - подумал Винни, но промолчал. «А вы к Белочке на день рождения не собираетесь?» - спросил он все так же вежливо. «Собираемся!» - с ласковой издевкой ответил ослик. А кролик добавил: «А тебе-то что, ты же там никто, тебе туда нельзя!» Винни пропустил этот пустой базар мимо ушей. Он был не злопамятный, так, отомстит и забудет. «А где же ваш подарок?» - спросил он с любопытством. Ослик покраснел от негодования или стыда, а кролик замялся и нехотя ответил: «А мы вот подарим целый…хвост ослика на колокольчик у двери туалета Белочки!» В Пах удивился: «А зачем целый? Достаточно одного кончика, а лучше сразу и с колокольчиками. К тому же, Серый, у тебя кончик попушистей, как Белочка любит» Не успели Вася с Серым послать В Паха подальше (ну за подарком!), как колокольчики с пушистым кончиком Серого оказались в руке В Паха. Ловким движением рук, а затем и ног, Винни сделал замечательный подарок Белочке. А подарок, сделанный своими руками, всегда ценится выше. До вольный он пошел навстречу Белочке и они вместе клево оттянулись по полной программе.
А ослик с кроликом так Белочку и не дождались. Да им и не того было после ухода Винни В Паха. Повязала их теперь уже служба 103.
Да, к слову, В Пах прихватил с собой и колокольчики с лохматым ослиным кончиком для подружки Киски, у которой тоже намечался сабантуй в честь именин через пару недель. Винни друзей не забывает никогда!
             
             Мораль этой сказки такова: 1. Будешь долго ждать – скоро состаришься.
2. Друзей забывать нельзя – себе дороже.
3. Старые долги – злейшие враги.
4. Вежливость и такт – залог здоровья.
5. Подарок, сделанный своими руками, дороже для всех и т.д.(всего 365 позиций)
              И еще, дети, не увлекайтесь Беленькой.

 Серія 17.  Васька і ковбаска.

Одного дня до магазину
Васько послав свойого сина,
Щоб батьку послугу зробив
Й ковбаски свіжої купив.
Дав трохи грошей із запасів,
Сказав: «Купи, синок, ковбасів»,
За шкірку на порозі взяв,
Та ще й під зад коліном дав.
З восьмого поверху летіло
Дитя. Аж подих захопило!
Хоч і любив синок татуся,
Та все ж пообіцяв: «Помщуся!
Ось тобі, батьку принесу
Простроченную ковбасу.
Ще й принесу не цілу палку,
Бо ж грошей щось на тебе жалко,
А лиш шматочок, ще й у спайкі.
То ж удавися, попрошайка!
Ще й ковбасу намажу салом,
Що рік тому іще пропало.»
Аби ж він знав ті чудеса,
Для чого батьку ковбаса…
Зайшов Васьків синок до Фреша
І ковбасу він там бере вже,
Тут дзвонить телефон: «До списку
Додай, синок, іще сосиски»
Хлопчина рученьки потер
І за сосисками попер.
Він вирішив оті узяти,
Що називаються «Малята»,
Бо ж кажуть продавці не марно,
Що вони пахнуть вже негарно.
Синок узяв сосиски теї,
Та із покупкою своєю
Він як найшвидш гайнув додому
Дорогою давно знайомой,
Де батько, бідний, голодує
І підзатильника готує.
Приніс тихенько ковбасу
І вмить закрився на засув
Син вдома у своїй кімнаті
Подалі від свойого ж баті.
А Васька сів над ковбасою
І мордою своєй гидкою
У неї тикатися став,
Допоки аж у нього встав…
Пакет, де ковбаса лежала.
А ви ж бо, люди, що гадали?
Та ні, цього в Васька немає,
Тому він ковбасу й купляє.
Точніше скажемо сосиски,
Бо вже в штанях немає тиску.
А навкруги ж такі дівчата!
Та Ваські нічого їм дати.
То з магазину хоч сосиску
Він їм покаже. Поки близько
До нього леді не підійдуть,
За «півника» сосиска зійде.
А краще мабуть вже сарделька,
Коли її покаже мельком.
Ну то хоча б похизуватись,
Коли не може він є..тись.
Та ковбаса із магазину
Його рятує як мужчину…
Тож дивиться Васько в пакет:
«Та де ж мій виграшний білет?
Ти що приніс, маленьке стерво,
Щоб батькові тріпати нерви?!
Нема сардельок ні одної.
А що це з клятой ковбасою?
Чи ж вся у шмарклях, що блищить?
Та й що від неї так смердить?
Це що за труп у целофані?
Я що вже некрофіл останній?
Як кляту спайку розгризу,
Щоб ту дістати ковбасу?
Васько підняв такого шуму:
«І чим  ти, …, тільки думав?!
У спайкі ковбаса навіщо?
Вже у кишенях вітер свище,
Щоб іншу ковбасу купити.
То що ж в штанях мені носити?
Бо ж мій ріднесенький стручок,
Як та сосиска-малючок,
Вже на мізинчик схожий став.»
Тож мабуть час його настав
Іти, як кажуть, до покою,
Щоб Васька думав головою.
Бо те, що всохлось поміж ніг,
Все ж заважало більш за всіх.
Як головою думать можна,
Коли ж то хрін стирчить безбожно?!
Тепер проблем таких немає,
Бо ж хрін сосиска заміняє.
Так зазвичай. Але сьогодні
Васько вже ні на що не годний.
І все це завдяки синочку,
То краще б вже послав він дочку.
Ох, як Васька ненависть мучить.
Бо ж як сосиски ті смердючі
Замінять х..й його рідненький?!
Та ще й такі, як він, маленькі.
Ой, не минути вже біди,
Бо ж до дівчат нема з чим йти.
Вони ж бо скажуть: «От вонидло!
Куди ти лізеш, старе бидло?
Бо те, що в тебе там зосталось,
Давно вже мабуть завонялось!»
«Ти ж імпотент!» - ще скажуть хором.
А це ж який для мачо сором!
То що ж тепер Ваську робити?
Отож, такі невдячні діти!!!

 Серія 18.  Васька і діти  або Васькові страхи.

Оце уже була умора,
Як той, що б мав звертати гори
Своєю силий чоловічой,
Від дівчини упав у відчай.
Одна дівчина пожаліла
Цього невдаху, що несила
Вже й жіночку задовольнити.
То хто ж таке буде любити?!
Чи й для дружини він пропащий?
З жалю вже спить із ним хіба що.
Воно ж іще й тріпає нерви.
І як це жити з таким стервом?..
Та ж до овець вернімось наших.
Вам цю історію розкажем,
Як Васька вкотре облажався
І знову із нічим зостався…
Із ним такеє вже було.
Аж до розлучення дійшло
Тоді. Тож ледве утряслося.
Та яйця ще тремтять і досі.
Одна із подружок до Васі
Почала сильно дориваться.
За ним приїхала з села
Й маля Васькове привезла.
Було це років десь із п’ять.
Та от зустрілися опять.
Чи знов був секс, не пам’ятає,
Горілка ж пам'ять відбиває.
Чи ж знов їй щось наобіцяв,
Ще досі Васька не згадав.
Та ось дітей вже стало двоє.
Якою думав головою
Наш Вася? Ох і апетит
В тієї, що між ніг стирчить!
Що жіночці тепер робити?
Як їй самій дітей ростити?
Ще й Ваську мабуть досі любить,
А він її, нещасну, губить.
Та час минув, і жінка тая
Права на Ваську заявляє.
Благає Ваську не за себе,
Дітей виховувати треба.
Як там було, брехать не буду,
Та ледве не дійшло до суду.
Дітей Васько не признавав
І допомоги не давав.
А ще збрехати не забув
Й на іншу дівчину звернув,
Що буцім-то вона такая,
Що Васю, бачте, обмовляє.
Де щось було в нього стороннє,
До нього звідти, бач, не дзвонять.
Це Васька сам зізнався в тому
Одній дівчині незнайомій.
Тож він безкарність відчуває,
Тому жінок і спокушає.
Дітей клепа, та ж баби терплять
І нерви Васенькі не треплять.
А як же бідная дружина,
Що теж від нього доньку й сина
Давно вже має, та відчула,
Що не одна у Васьки була?
Та й скільки діточок у нього
В околицях Кривого Рога
І тих, що десь іще зостались,
Що батька навіть і не знали?
Бо ж відчува, від її мачо
Вже не одна дівчина плаче
І у колисці колисає
Його дитя, а він гуляє.
Гуля від подружок, й від неї,
Дружини рідної своєї.
І як-то з цим на світі жити
Й тварюку цю іще любити?
І був скандал, були розбірки.
За зо усе це їй і звідки?
Та й стільки нового вже взнала,
Що навіть, бідна, не чекала.
Бо ж Васька не лише гуляє,
Та ще й жінок не поважає.
До того ж і брехло нещасне,
Спроможне навіть щось украсти.
Та вже й не навчене любити,
А замість цього лише бити
Він вміє тих, хто слабше нього.
І як кохала отакого???
Вважала іншим, та пізнала,
Якого чоловіка мала.
Та що тепер із цим робити?
Хоч з-за дітей з ним має жити!
Івасюня ж наш відчув біду
І всрався геть в хвилину ту.
Злякавсь, що лишиться сім’ї.
Та й яйця все ж беріг свої.
Бо знав, за те, що виробляє,
Дружина їх повідриває.
А ще Васюня наш боїться
Самим на старість залишиться.
Бо вже і так немолодий.
Кому він треба ось такий?!
Старий і ні на що не годний.
Навіщо буде та свобода?
Тож своєчасно треба думать,
Щоб потім не робити шуму…
Та все ж ото була наука
І для Васька. Такої муки
В житті вже більше мать не схоче…
Та ні, все ж знову бреки моче
З тією самою дівчиной,
Що звинувачував єдину
У всіх своїх гріхах великих
І своїх бідах, грязна пика.
Що обікрав колись її
І вади показав свої:
Корисливість, зневагу, злість,
А потім вже і ненависть.
Чиї права він попирав.
Кого всіляко обзивав
За те, що все ж вона не стала
З тих однією, що з ним спали.
А так, як все ж вона до нього
Відносилася помилково,
Та гарно (хоч не так хотів!),
То в пам'ять тих минулих днів
Чи із жалю (чи помсту мала???),
Та в SMS-кі написала
Про те, що теж його кохає
Й від нього дитятко бажає.
Усе це був напевно жарт,
Васька ж ледь не вхопив інфаркт.
Васюня так перелякався,
Що мабуть, бідний, геть усрався.
Про це, згадайте, ми немало
У 8-й серії писали.
«Чому ж ти довго так мовчала?
Чому раніше не казала?
Тепер мені цього не треба.
Я ж не ручаюся за себе.
І що я можу тобі дати,
Коли не хоче вже стояти
Зрадлива сила чоловіча.
Вже сором глянути у вічі.
То що ж мені тепер ти пишеш?
Чому мене ти не облишиш
У спокої, бо ж я боюся,
Що геть без хріна залишуся.
З-за тебе ж бо дружина знає.
Куди весь час його пихаю.
Тож яйця може відірвати
І шлюб зі мною розірвати.
Чи ж візьмеш ти мене до себе?
Тобі ж я мабуть на х..й треба.
А щоб з тобою лише спати,
То можу, серце, облажатись.
Проблеми ж знаєш ти мої.
То я тепер у відчаї.
Як хрін стояти вже не може,
Чи ж силікон тут допоможе?
Хоч як хотів би тебе мати,
Боюсь все ж не задовольняти.
Бо що ж, крім жопи, в мене є?
Мале достоїнство моє
Таке, що сором і дивитись,
Не те, щоб жінку вдовольнити.
Тому так довго я мовчав
І про бажання не казав.
Гадав, сама все зрозумієш,
А ти лише пограться мрієш.
Чи й справді хочеш ти дітей
Від мене? Ти ж казала, тей,
Що так на гобліна я схожий,
Що гидко бачить мою рожу.
Як в мене діти все ж підуть,
Їм люди жити не дадуть.
Це вже мені так пощастило.
Дяка генетикам, не вбили.
Та й діточок я так боюся.
Із ними зовсім я усруся.
Бо ж сон давнішній пам’ятаю,
Як мені яйця відривають
Маленькі гобліни у школі
І ними грають у футбола.
І як знущаються дівчатка
Із мене, як зі свого татка.
Мабуть дітей я вже не хочу.
Хоч сниться секс мені щоночі.
Та все одно ж бо будить думка,
Чи вистачить у мене гумки
В багаторічному запасі,
Щоб не влетіти вже ні разу.
Її не завжди вистачало,
Дівчата ж бо і залітали.
Раніше тихо все було.
Але ж тепер мене знайшло
Нехай одне, та все ж бо стерво.
Й весь час мені тріпає нерви.»
Васько, жалітися гаразд!
Кому ти треба повсякчас?!
Та й мабуть жіночка ота
Вже наплювала на скота.
Вона давно уже не дзвонить.
А він про теє все говорить.
Мабуть щаслива вже без нього,
Козла рогатого такого.
Води багато вже сплило,
Та тільки Васька наш, ссикло,
Не хоче навіть зрозуміти:
Аби жінкам його хотіти,
То треба бути не треплом,
А щоб в душі ще щось було.
Та тільки в нього, як на гріх,
Нема ні там, ні поміж ніг.

 Серія 19.  Васькові примхи.

Навіщо вже нагородила
Природа пикою дебіла
Нашого бідного Васька.
Чого ж ти, доле, зла така?
Завжди ти мріяв жінкой бути,
Та це не розуміли люди..
В дитинстві хлопчиком вважали
І так, як хлопчика, вдягали.
А він бо мріяв про спідницю.
Та ж чоловіку не годиться
Її вдягати. Не та тема,
Бо ж ми не в Швеції живемо.
Бажав бюстгальтер він носити.
Та тільки ж треба начепити
Його на цицьки. Де ж їх взяти?
Чи силіконом накачати?
Звертався він із цим питанням
До лікарів. Жлоби ж погані
Скачали з Васьки усі гроші.
Та де ж той результат хороший?
Цицьок нема, як не було.
А грошей скільки геть пішло,
Поки Ваську сказали: «Дійсно,
Ти із цицьками несумісний»
А ще він часто носить стренги
Замість набридлої ширінки.
Тобто, штани він не вдягає.
Але ж нажаль тоді не має
Він права всюди так ходити.
Тож мусить вдома вже сидіти
В такому вигляді, бідненький,
Щоб не соромився маненький.
Він любить рюшики і банти.
Буває надягає панти
Й танцює в них, як балерина,
Допоки не прихопить спину.
Він носить кофточки жіночі,
На шпильках туфлі. І як схоче,
На вуха кліпси ще чіпляє.
Браслети й буси одягає.
Та люди це не доганяють,
І Ваську всюди виганяють.
Замаскуватися він хоче,
Щоб не впізнали жодні очі
У цій «красуні» чоловіка.
Щоб став він бабою навіки
Для всіх не тільки поведінкою,
А щоб нагадував ще жінку
І навіть мордою своєю.
Нехай примарна ця ідея.
І як його намалюватись,
Щоб з віддзеркалення не всратись?
Болотні очі, рижі брови.
Та морда страшна ж, як в корови.
Чи ні, брешу, як у бика
Велика пика отака,
Що вже давно бажає палки,
А жопа вимага скакалки.
На жінку Васька геть не схожий
А ні фігурой, а ні рожей.
І як би він про те ні мріяв,
Та ж марні всі його надії.
Як ні намажся, все одно,
Якесь дебільнеє воно.
Хоч рота підмалюй, хоч очі,
Та все одно ніхто не схоче
Такого за коханку мати.
То треба все порихтувати.
Так до пластичного хірурга
Васько звернувсь міняти шкурку.
Та той пильненько подивився
На Ваську й реготом залився:
«Природа мабуть перебрала,
Коли тебе, пробач, клепала.
А потім очі вже закрила
На те, що бачити несила.
Мужик із голосом жіночим,
Та ще і жінкой бути хочеш.
Тож клепки, як таке бажаєш,
У голові не вистачає.
Та де ти взяв такую рожу?
На гобліна ти наче б схожий.
Чи ж він тобі не батько рідний?
Як стільки років жив ти, бідний???
Та чим тобі я допоможу?
Мені ж бо гидко тої рожі
Навіть торкнутися руками.
Тут діять треба сапогами.
Коли ж бажаєш бути схожим
На жінку, це не допоможе.
Ну носа можу підрівняти
Я черевиком, чи відтяти,
Щоб як в Кощея не стирчав,
І в ліжку теж не заважав.
Ой, не про носа була мова.
Хоча він дійсно вже здоровий.
Його ж бо краще відкусити.
Й горілку буде легше пити.
Щоб за стопарик не чіплявся
І куди попадя не пхався.
Та ж справа навіть не у носі.
Від мене ти багато просиш.
Та я ж не бог на відпочинку,
Щоб з гобліна зробити жінку.
Внизу й міняти вже нема що,
А мордой не займусь нізащо.
Та примхи ті твої дебільні
Можемо вирішити спільно.
Як з мужиками хочеш спати,
То до гей-клубу записати
Тебе я можу, якщо хочеш.
Хай тебе трахають щоночі.
Та тільки, бач, я так вважаю,
Що й геї вряд чи забажають
З таким, як ти, Васильку, спати.
Це ж скільки на душу прийняти
Їм треба міцної горілки,
Аби на тебе глянуть тільки.
А секс із ними ти, ковбою,
Навряд отримаєш без бою.
Хіба що жінка тиха, мила
Тебе, жахливого дебіла,
Із жалю зможе покохати
Й сім’ю з тобою збудувати.
А потім в ліжку прикидатись,
Що задоволення багато
Вона отримує від тебе.
Ну щось же їй казати треба.
Чи ж це усе у тебе є,
Жахливе сонечко моє?
Вважай тобі вже пощастило,
Що тебе баба пожаліла»…
Хоч довгою була розмова,
Та тільки результатів нових
Вона нажаль не принесла.
Тож мабуть зайвою була.
Васько ж відмовитись несила
Від трансвеститських примх дебіла.
Його анкетку ми читали
Недавно ось на гей-порталі.
Та все ж не може те забути,
Що жінкою бажав він бути.
Тож далі методи шукати
Продовжує, щоб жінкой стати.

 Серія  20.  Васька і Паска.

Надворі квітень. Вже четверте
Число на носі. Наше вперте
Незрозумілоє створіння
Показує свої уміння.
Бо ж свято Паски наступає,
І Васька наш його стрічає.
Як жіночка пече він паску,
На стіл готує вже ковбаску,
Ще й сам малює крашанки.
Васько хазяїн отакий!
Горілочку він попиває,
Ковбаску салом натирає,
В духовці паску випікає
І пісню весело співає.
Та ж випита горілка, бачим,
З ним хоче жарт зіграти наче.
На блюді паска вистигає,
А Васька яйця прикрашає.
Та важко вже йому устати,
Щоб з холодильника узяти,
То й розмальовує власноруч
Оті, що в нього завжди поруч.
Та й ковбасу не ну дістав,
Яку на свято готував.
А ту, що вічно заважає.
На неї ж рук не вистачає.
Ту, що завжди в нього «готова»
До подвигів великих нових.
Ось так Васюня стіл готує,
Бо ж Паску вдома він святкує.
Вже ледве вистачає сили,
Горілочка його згубила.
Перед очами все пливе,
І Васька як дерьмо нове,
Що під кущем відпочиває,
В тарілці носа вже купає.
Хотів він рідних зачекати,
Щоб з ними свято відзначати,
Нахрюкатись в родиннім колі
І до дівчат піти поволі.
Не дочекався, ще хильнув,
І згодом на столі заснув.
Як кошенятко те сліпе
Жопой на стіл Васько хропе.
Зайшли до кухні жінка й діти,
І узялись Васька будити.
Та де там, Васька міцно спить.
Бо ж бачим поряд з ним стоїть
Горілки пляшка геть порожня.
А Васька встати неспроможний.
Словами лагідно будили,
Та ж одоробло все хропіло.
Уже й водою поливали,
Вербою дупу лупцювали.
Як стали ляпаса давати,
Крізь сон почав їх матюкати.
Були б під стіл його звалили,
Та в них не вистачило сили.
Тож рідні плюнули на нього,
Муділу п’яного такого,
І стали навкруги глядіти,
Що є на кухні їсти-пити.
Мабуть приємно їм було,
Як до сніданку вже дійшло,
Бо ж на столі (це без прикола)
Лежить Васькова жопа гола.
Така товста, неапетитна.
За нею ж нічого не видно.
Тож стіл обходити прийшлося,
Щоб їжу бачить їм змоглося.
ТО дуже вже й не приглядались,
Пошвидше їсти намагались,
Бо як алкан отой проснеться,
Зі столу все оце змететься..
А поки що родина бачить
На свято стіл накрито наче б.
Крім дупи, все, що там потрібно.
Зраділи ж як Васькові рідні.
І паска на столі стоїть,
І ковбаса на нім лежить,
Й пасхальні крашанки обоє
Поряд з тією ковбасою.
Яєць, звичайно, було мало.
Тож довго думати не стали.
По-чесному їх поділили,
То діти яйця ті й поїли.
І закусили ковбасою
Уже всі разом. Між собою
Й за паску згодом прийнялися.
А як наїлись – розійшлися.
Аби ж ви знали, родичі,
Що Васька красив уночі,
Хіба б ви ковбасу ту брали
І яйця? Ні, погидували б.
П’янчисько довго так лежало
І яйця уві сні чесало.
Та тільки ж времячко прийшло
Й Ваську до вітру припекло.
Бігом схопився він на ноги,
Та зупинився на порогі.
Як вниз руками потягнувся,
То ледь від жаху не загнувся.
«Де мої яйця, де мій хрін,
Отой, що висів до колін?
(Пробачте, трохи прибрехав,
До жопи він ледь діставав)
Та все одно ж бо, як без нього,
Мойого кінчика малого?
То чим я пісять тепер буду?
Що робиться, рятуйте, люди!»
Як перша паніка зійшла,
Васька нечиста понесла
Та й до сусідів, щоб спитати
Про його яйця й поридати.
Звернувсь до тих Васько мерщій,
Що на площадці з ним одній,
Та ще й в одній перегородкі
Живуть і з ним бухають водку:
«Чи ми із вами не пили
Недавно? Чи ж не ви взяли
Мої яєчки і ковбаску
Для себе, як водій запаску?
Якщо це так, то не ховайте,
Й моє достоїнство віддайте.
Бо ж хрін і яйця знадобляться,
Коли захочеться є..ться.»
Сусіди витріщили очі:
«Чого від нас дурило хочеш?
Чи ж охорона ми тобі,
Щоб яйця стерегти рябі,
Чи то які вони у тебе?
Та точно, нам такі не треба.
А ковбаса твоя куценька
Тим паче. Розмір бо маленький.
Тільки соромитись з такою,
З дитячою бо ковбасою
Ти не здіймай багато шуму,
А краще-но сходи до кума.
Бо те, що в тебе там було,
Лише б його і завело.»
Васько похнюпився й мовчав.
Та дупу все ж свою підняв.
Всі поверхи, вважай, пройшов,
Та свою гідність не знайшов.
Тож взяв копита він у руки,
І попри всі душевні муки,
До кума все ж таки поперся,
Щоб той полегшив його серце,
І все по-чесному сказав,
Що він Васька хазяйство взяв.
Та кум нажаль не признається,
І з Васеньки, як всі, сміється.
Ще й показати те благає,
Чого у Васі вже немає.
Васюня наш тепер у шоці.
Спитав би краще сина й доцю.
Чи б міг дружину запитати,
Де яйця і ковбаску втратив.
Але пішов він шляхом іншим,
Та от навряд чи розумнішим.
Бо Васька думати не звик.
До того ж він тепер ще й псих.
Побіг на вулицю Васюня
І знову чуєм його нюні.
«Ой, де ж ви, крашанки мої
І той, що зовсім не стоїть?
Та я ж вас так беріг, ростив,
А хтось узяв і відкусив.
Аби ж я знав, що буде так,
То і не спав би як дурак.
Поки ж я тихо-мирно спав,
Хтось яйця і повідгризав.
Чи може це якісь дівчата,
Щоб більше я не зміг є..тись.
Чи ж перед ким я завинив?
Чи ж десь не там штани спустив?
Чи знову свого х..я впхав
Туди, де бути він не мав?
Було б де попадя не спати!
Тож гідність я навіки втратив.
Та кум щось обіцяв то наче б
Новеньку гідність присобачить.
Але ж як рідна їй не бути,
Тож прийдеться про секс забути»…
Дівчата все те розуміють
Й про секс з Васьком уже не мріють.
Бо ж те, що він в штанях ховає,
Тепер вже користі не має.
Ох, Васька, менше б ти бухав,
То й гідність, милий, не втрачав.
І свято святом, та єдине
Не забувай, ЩО ТИ ЛЮДИНА!

  Серія  21.  Васька і Параска.

Чи це було, чи може ні,
Та тільки якось навесні
Десь на околиці села
Дитя в подолі принесла
Від чоловічої ж бо ласки
Дівчина на ім’я Параска,
Що народилася у квітні,
Й була іще неповнолітня.
Селяни  кинулись шукати,
Хто дівчині посмів упхати
Свою смердючую ковбаску,
Що завагітніла Параска.
Щоб часу даром не втрачати,
Селяни кинулись по хатам.
Ще й до міліції пішли,
Щоб ті на розшук подали.
В міліції як теє взнали,
Собаку із собою взяли,
Таку здорову, як теля.
«Кобель пізнає кобеля,
Тож буде дупі подарунок!» -
Такий ментівський розрахунок.
Ошийник Дану одягли
І з ним на пошуки пішли.
Та от оказія яка:
Із допомогой зволіка
Ментів собака пошукова.
Ховає носа знову й знову
І каже: «Люди, як смердить!
Об’єкт МЖ десь тут стоїть?
Ой, лишенько, я нюх тут втрачу.
Яке ж тоді життя собаче?!
З роботи виженуть і з дому.
Ще й хаятимуть пси знайомі.
Та ні, смердить не туалет,
А наш шукаємий об’єкт.
Ловіть його, будь ласка, самі.
А я прощаюся із вами.»
Менти і самі крутять носом:
Нехай селяни в цім вопросі
Вирішують все самотужки.
Тримають хай козла на мушкі.
І хай скінчать це самосудом.
Для всіх, вважай, так краще буде!
Звернулись до селян з промовой:
«Знайдемо чмо обов’язково!
І ви нікого не минайте,
Та й серед дачників шукайте,
Що приїжджають по граблі
І мають кінчики малі.
Об’яву ми дамо звичайно.
Як що, гукайте нас негайно.»
(Та краще вже гукать не треба,
Розправу всю беріть на себе)
Отак об’яви ті з’явились,
Що на будинках оселились.
Тоді жінки і зрозуміли,
Що тут міліція безсила.
До рук своїх все треба брати
І виродка самім шукати.
Отож вони зібрали раду
З питання: як шукати гада?
Чоловіків всіх позбирали
Біля сільради. Тож постали
Перед дівчиною край поля
Усі ті кобеляки голі.
Жінки нікого не минули.
І Голову теж не забули.
Почали з хлопців-юнаків
І вже дійшли до стариків,
Параска ж всім відповідала,
Що під копицей їх не знала.
Бо ж серед «коренів» у них
Не бачила таких малих.
Як став вагітності причиной
Такий малий, як і в дитини?
І де ж бо «диво» те шукати?
То може краще зачекати:
Як трохи підросте малятко,
То стане схожим вже на татка…
Тож час ішов, дитя росло.
І ось від нього все село
Уже було в такому шоці!
Он ба, тавро на лівім боці,
І на таврі неначе гасло:
«ВАСЮНІН СИН. СЕКСООПАСНО!»
Воно іще таке маленьке,
Ще цицьку ссе своєї неньки,
Та на дівчат вже поглядає.
Їм оченятами стріляє.
На вигляд нікуди не годне,
Та тільки в спосіб надприродний
Свої потреби вже справляє,
Бо ж вади, як у батька, має.
Та і духан від нього йде,
Що не зустрінеш більш ніде.
Від нього пес чуття всі втратить.
Смердить він як козел рогатий.
А як маля дорослим стане,
Це ж для селян таке настане,
Чого не бачили в кошмарах
Студенти, що хропуть на парах.
То треба щось скоріш робити,
Щоб це негайно зупинити.
«Чи хоч на когось воно схоже?
Такий урод! Та ні, не може
Із нашого села той бути,
Ким сім’я це в Параску впхнуте.
Було це років так із п’ять,
Тож серед дачників шукать
Потрібно сраного батяню.
Почнемо з перших до останніх.»
Шукати довго не прийшлося.
Те бидло і саме знайшлося,
Коли з граблями і лопатой
До баб почало загравати,
І тикать довгого носяку
В чужі кишені усіляко.
Ви зрозуміли, що заразу
За яйця узяли одразу.
А що Васьком скотину звати
Не треба навіть натякати.
З претензієй щодо маляти
Селяни кинулись до тата:
«А ну ж, Васюня, розкажи,
І теє дещо покажи,
Те, чим ти спокусив Параску,
Як розповів їй стару казку
Про той великий і стрункий.
І де ж він в тебе є такий?
Вона ж іще неповнолітня
Тоді була, А ти вже літній
І безсоромний чолов’яга,
Та бач знайшов собі розвагу.
Тепер бери свого ублюдка,
Що ти склепав заради шутки,
Й чеши від нас із ним подалі,
Де б і чорти не відшукали.»
Та Васька рило своє верне,
Бо й не такі пройшов вже терни.
Ще і селян нахабно лає,
Що те дитя йому чіпляють:
«А мені барану все по барабану!
Буфера б були здорові
Й жопа товста, як в корови.
І повірте вже мені,
Я б пахав, як у ярмі.
Тож товста ваша Параска
Для барана справжня казка.
Я ж її і так, і сяк…
Кажете тепер босяк
Звідкілясь у неї взявся?
(Та невже я облажався?)
Вголос не сказав він того,
Наче не було нічого.
До селян Васько промовив:
«Ви про що ведете мову?
Та чим я їй допоможу?
Те дитя моїм не може,
Ви повірте мені, бути.
Про таке не хочу чути.
Звідкіля ви це взяли?
Чи аналіз провели?
Чи ж на понт хотіли взяти?
Майте в дупу цілувати!»
Це селян вже розлютило,
Тож за яйця і вхопили:
«Та воно ж на тебе схоже!
У маляти твоя рожа.
Навіть зубик золотий
Зліва в пелькі тій малій.
Та і «півник» поміж ніг,
Як і в тебе, менш за всіх.
Тож в селі у нас ізроду
Не було таких уродів.
Гребуєш дитя признати?
Можем яйця відірвати.
Чим усе це закінчилось,
Чи ж у Васьки залишилось
Те, чим звик він працювати,
Ми не будемо гадати.
Та кому оте цікаво,
Не ловіть будь ласка гави,
Якнайменше одягайтесь
І в гості до Васька збирайтесь.
Не згубили інтересу?
Тож спочатку (вначале на сайте) є адреса (и телефон).
Ось туди ви завітайте
І Васюню розпитайте.

  Серія  22. Верблюжатко.

Ще є відхилення у Васьки,
Яким, крім смикання ковбаски,
Васько наш часто промишляє,
Як на роботі він буває,
Тепер, сказати можна, рідко,
І називає підробітком.
Автобус маю на увазі,
Де яйця мостить ця зараза.
На тиждень їздить пару раз,
То й відірватися гаразд.
Із глузду він з’їжджає наче,
Коли людей нормальних баче.
Тож він такеє виробляє,
Що на Дишинського чекають (гор.ПНД – прим.автора)
Його давно вже. Очевидно,
Що він для всіх там наче рідний.
Бо ж у дитинство він впадає.
Або і геть контроль втрачає:
Як навкруги здорові люди,
Вважає він себе верблюдом.
Та ще й розумним вже занадто
З багатим лексиконом мату…
Гадаємо, що вам цікаво
Подробиці цієї справи
Від очевидців все ж почути,
І на собі весь кайф відчути…
Коли біля дороги бачить
Васько дівчат, тоді собаче
В штанях його росте бажання…
Задрати ногу. Та остання
З педалі злізти вже не може.
Тож Васька кривить свою рожу:
«Та що ж мені таке утяти?
Чи ж може очі заплювати?
Навіщо тут отії люди?
Хай знають старого верблюда!»
Нехай бо поруч не товчуться,
Та із Васюні не сміються.
Націлився…, та от невдача,
Бо ж у плювка бува віддача.
І що подумати ви сміли,
Що у Васюню хтось поцілив?
Та ні, хто б в нього став плюватись
Й верблюдові уподоблятись.
Його не вкрили навіть матом.
Надумав вітер зруйнувати
Наполеонівськії плани.
То він Васюню ввів в оману.
Івасюня плюнув – вітер в рило.
Та й усю морду заліпило.
На морді слина, і на штанях.
І одяг нею весь засраний.
Ще й по автобусу стікає
Й по ходу фарбу розчиняє.
А там, де на траву упала,
Трава уся  повигоряла.
Така їдка у Васьки слина,
Бо ж він харкається невпинно,
І як не любить він нікого,
То слина наче зілля в нього.
Отруйна для людей і звірів
І для рослин всіх на подвір’ї.
Жахливо те, що він не знає,
Яку гидоту виробляє
В його нещаснім організмі
Ненависть до людини пізня.
Бо ж він уже й немолодий.
У деяких місцях сідий.
Ще голова не побіліла,
То може б і порозумніла.
Васько, так скажем, напрочуд
Такий і снайпер, як верблюд.
Недаром він закінчив школу.
Бо ж там, удома і у полі
Лише плюватись і навчався.
А цілитися – облажався!
Не вчився думати башкою,
То й заплював він морду свою.
В дитинстві всіх бо нас навчали,
Щоб проти вітру не плювали.
А на людину вже й тим паче,
Бо враз отримаєш і здачу.
Васько не раз уже отримав.
Без полум’я ж немає й диму.
А як Івасюня наш харкає,
Він зуби жовті виставляє.
Ще й в чорну крапочку вони,
Неначе ікла сатани.
Із рота, як з болота, тхне.
Ніхто ту кару не мине,
Хто поряд з Васькой опинився,
Коли ротяка той відкрився.
Видовище – жахливо бачить!
Духан же навкруги - тим паче.
А зубки ж в Васьки як намисто,
Яке давно ніхто не чистив.
За цим видовищем огидним
І золотого геть не видно.
Та тільки все оте дрібниці.
Важливо те, що не годиться
Дорослому таке робити,
Чого не роблять навіть діти,
Яких виховували гарно,
І навчання пройшло не марно.
Васько ж повз вуха все пускав,
Тож виховання і не мав.
Коли дорослий як дитина,
То це проблема не єдина,
Бо ж важливішим є за всього,
Коли в башкі нема нічого.
Біситись може і дорослий.
Що на душі у нього, хто зна,
Як радіо він вимикає,
Собою двері затуляє
І відвертає всі дзеркала.
Може цеглина зверху впала
На його бідную головку?
(Та зачепила і «морковку»)
А згодом защемила яйця.
Але негарно вже сміяться,
Як знаємо, з біди чужої.
Якою думать головою
Тепер, Васюні невідомо.
Не заздримо отім, що вдома
Оцього хворого чекають
І від причудів потерпають
Васькових, бо кулак дебіла,
Як знаємо, велика сила.
Як розуму не вистачає,
Тож він його у хід пускає.
А те, що мізків в нього мало,
Не однократно ми писали.
І як це «диво» нам назвати,
Яке невпинно гилить мати,
Яке жахливо так сміється
І як верблюд іще плюється,
Яке так безсоромно бреше
І в дурі переходить межі.
Не гребує чуже узяти,
А згодом ще й у морду дати
За те, що сам і виробляє,
Нещасному. Не поважає
А ні дітей, а ні жінок.
Назвемо просто – виродок.
І як уже це старе бидло
Нормальним людям остогидло.
Біда для всіх йому подібні.
Які ще докази потрібні?!