423. Василь Стус. Из зноя, из страшенной суши, тве

Из зноя, из страшенной суши, тверди,
из жажды,  тиши, ночи полудневной
вдруг избавлением пробилася вода,
как слово Господа, как знак спасенья,
как направление твое: напившись, трогай.
Вот край. Вот кручи. Вот твоя дорога.
Вот озорь лет, застыла от надежд.
Вот молот твой - круши, тори большак.
Ведь все взалкало в свой ужаться мир.
Бескрайний плес, речной травой покрытый,
зашевелился, страшная химера
из тины этой морду подняла
и задрожали жабры. Сон прервался.


Зі спеки, зі страшної суші, з тверді,
зі спраги, з тиші, з ночі полудневої
враз рятівна пробилася вода
як слово Господа, як знак рятунку,
як напрям твій: напийся і рушай.
Ось край. Ось кручі. Ось твоя дорога.
Ось обрій літ, осклілий од чекань.
Ось молот твій — трощи, ладнай гостинець.
Бо все запрагло в свій убгатись світ.
Безкраї плеса, вкриті жабуринням,
зарухались, якась страшна потвора
з тієї твані морду підвела
і затремтіли зябра. Сон урвався.