Черниговская ночь. Иван Коваленко

Чернігівська ніч

Л.Куровській*

Коли посне набрід московський,
Замовкнуть сови і сичі,
З села верта Дмитро Куровський
По темній вулиці вночі.

Не до своєї йде квартири –
Летить до доньки під вікно.
Вона, натомлена без міри,
Спить неспокійним сном давно.

Про дві домівки вірш шепоче
Дмитро розчулено сумний,
Та раптом тінь з’явилась поруч:
“Ти хто?” – “Марко я, Вороний**,
Про мене чув ти небагато,
Хоч знав, що гинули “зека”,
А Вороний Микола, тато,
Там, по Успенській, десь блука.

Тобі з села тут недалеко,
Мені ж летіти з Соловків.
Ти теж зазнав, було нелегко,
Та щось промовив, щось зумів.

В твоїх віршах снага деснянська,
Мої ж поглинула тюрма...”
З провулку – Ладя Могилянська
Легкою тінню. Не сама:

“Я прилітаю тільки з братом.
Ось він, поет, мислитель Тась...”
Чи хтось веде рахунок втратам?
Чи хто народу їх віддасть?

“Ти, Дмитре, нам пробач, будь ласка,
Чернігів й наш, не тільки твій.
Ще біля школи бродить Казка.
Нас тут багато, цілий рій.

Ми не зібрались сумувати,
Ще нами зроблено не все.
Ми злим в цю ніч не дамо спати,
Натхнення добрим принесем.

Ми беремо тебе з собою,
У нас до душ людських – ключі”.
Пішли незримою юрбою
По темних вулицях вночі…

* Лариса Куровська – дочка Дмитра Куровського (1920-1988), відомого поета-шістдесятника, похованого в с.Мала Загорівка під Черніговом, автора вірша “Дві домівки”.

** Марко і Микола Вороні, Ладя і Тась Могилянські, Аркадій Казка – чернігівські поети, репресовані у 30-х роках.
--------------------------------
“Черниговская ночь” И.Е.Коваленко

Ларисе Куровской*

Когда уснёт весь сброд московский,
Умолкнут совы и сычи,
Идёт домой Дмитро Куровский
По тёмной улице в ночи.

Идёт он не к своей квартире -
Идёт под дочкино окно.
Она же, утомившись в мире,
Спит неспокойным сном давно.

О двух домах стихи он шепчет -
Дмитро растроганный, смурной.
Вдруг видит: тень легла на плечи.
“Ты кто?” - “Марко я, Вороной**.

Ты про меня не много слышал,
Хоть знал, что где-то сгинул “зек”.
А Коля Вороной ведь вышел -
Отец мой, по Успенской сбег.

Тебе идти тут – хватит силы,
А мне – лететь из Соловков.
Ты тоже знал, что трудно было,
Но не сломился от оков.

В твоих стихах – весь дух деснянский,
Мои же сгинули в тюрьме...”.
С проулка – Ладя Могилянска
Идёт, как тень, а кто там – с ней?

“Я прилетаю только с братом.
Вот он: поэт, мыслитель Тась...”
Да кто же счёт ведёт утратам?
Отдаст ли их народу власть?

“Прости нас, Дмитрий, без опаски,
Чернигов – наш, не только твой.
Тут возле школы бродит Казка.
Нас тут так много, целый рой.

Мы не грустить сюда явились,
Что нами сделано не всё.
Мы этой ночью злым приснились,
А добрым силу принесём.

И мы берём тебя с собою,
Мы к душам обрели ключи”.
Прошли невидимой гурьбою
По тёмным улицам в ночи…

(25.10.2018)

*Лариса Куровская – дочь Дмитрия Куровского (1920-1988), выдающегося поэта-шестидесятника, похороненного в с.Малая Загоривка под Черниговом, автора стихотворения “Два домика”.

**Марко и Николай Вороные, Ладя и Тась Могилянские, Аркадий Казка – черниговские поэты, репрессированы в 30-х годах.