Сонце

Поема

               Богородиці Марії Єссеєвій
               з любов’ю присвячується


1

Сонце!
Хай зхлине сон цей!
Ми вийшли в поля світанкові
Під найсвітлішим весни сонцем
Під найсвітліше сонце любові.
З сердець — руки!
Лиш сон це,
Ми вийшли.
В полях світанкових
З сердець гуки.
Радій, Сонце,
Під найсвітліше серце любові!


Нам возлетіти б!
Музиці світлій
цей гук напальцьований!
Слова — світлі!
Слова над всім світом!
Як найсвітліше в серці любові

 
2

Небо!
В ритмах, ритмах, — небо!
І думки не нижче плота.
Я молюсь
і п’ю солодку воду,
бо в мені вода — солодка.


Тертка в зубках? дошка пральна? —
Небо!
Небо, путь небес — походка!
Я родився в празник.
Празниковий.
Празник з неба — і вода солодка!
Та внизу забули
за третім разом —
що думки й хода, що околоток, —
щоб знайти колодязь рідний, празний,
із небес,
з Небес тече солодкий...


І вдягну я мої білі крила —
Політати на висотах, — політати!!
Джура я: Духа і Сина й Тата:
втома не накрила.
Вас накрила?
— Крила!!


3

Надворі хмурніє
а в серці — радіє!
Над все виднокіл є,
і сизий Поділ п’є!
Де всі для усіх
є — іскус.
 
Надворі хмурніє,
та ж в серці радіє! —
Ісус!!!
Здоровий-здоровий!
Мов художник при ромі —
Він Сам ось доходить до нив.
Ще тільки заломить
                небесний цей промінь.
І Сам що вогнив —
засвітив...


4

  (повертаюсь на Поділ)
Якщо дух ти —
            будуть зрадники.
Не малюй ні хліб,
                ні піч.
Скоро вечір. Відпочинь.
             Минай засади.
Ти поет.
То вже не здався садикам.


     Це поет...
     то одривав...
     то одривався!!
  Бач, в пітьмі
Юпітер —
сам на кутні зуби
засміявся...
Так він вгнався б!
Так би светр здвигнув —
і загнався б...


Бог — чи скоро?


Скорші зорі.
Скорше.
Скоро.
Світ — й вони — тремтять,
Що дух їм не в покорі.
Пий догану!
Оцет випий.
Пий догани!!
Ні?
То — ні. Це не
дуже ще погано.
Оп! в коньки, й мов зорі у трубі:
барабанься, —
мов би зрив у клавіш.
«І тебе візьму,
поможу Я тобі, і ти
Мене прославиш!»


Дочку народив?
Сина народив?
Що під зірну квочку...
Й не здавайся!
Божий Син не дер —
сорочку.
Ще не пахнуть
виходом із входу.
Божою господою.


Що як їх і прищепило «...ізмом»?
Чи їм юність? —
Що їм вити! —
Що їм в стінку битись
межи «ізмом» — й справді юною
свободою!!
Що їм смерть
за їхню і
усіх свободу?


 
5

Це перемога
Супокоєм,
над собою.
Цей і наступний
в мені рік
перемагає в мені Бог і Чоловік,
Син Отчий, і далі ,
і те — повік!
Хай крикнуть, йшов хто
в ім’я своє, чи
в імена:
«Який я був дурний!!»
і ще:
«Ой, я дурна!»
«Сонячне стемнення!»
«Світ — он розхитався!»
Та я — у ім’я класика не здався!!
Християнин я.


6

Тому Христос в мені
більш не вмирає.
І світ візьме пісні
із раю!
Малі пророки — є малі.
А в ветхих і великих —
відгорають!
Як і Христа в своїй землі,
Свої своїх — вже не приймають.


І я не сивію, бо з Ним літаю!
А Схід палає — і палає!..
А душі з раю —
і до раю.
 
І я родивсь на самоті, —
я перст — у самоті й літаю...
Бог знає! —
у плачі пісні.
Є радість,
час бо знавіснів...


Й пісні
щоб не розплавити в мені,
У пальці й крила — Бог
Себе вправляє.
І хахи й ахи
ахи й хахи —
Він затикнув
        одне в одне
        із змахом!


Серце! —
із змагом!
О Богоматір!
Жона ув Сонці! Мила. Божественна.
Вправна!
Одна над світом. —
І ступає.
У світу дна
нема.
Штанів немає —
Пелюшечки, мов дітям поправляє, —
                Одна.
                Весна!
                Усій красі Весна!..
Та —
чи в той бік, тобі потрібний, ти
втікаєш?
Тебе Бог знає...
Глаголи дум. — Й твій шум.
Цілує наміри. — Чекає...


7

В мені любов і не вмирає —
з Богообрадуванною!!
Із змагом!
До киш є згага!
«Горю!» — «Горю!» така
є річ, — їх рухає відвага.
Сов —
сов — совок! в кущі тріщальні!
і в погребальність;
в сповідальність —
«Горю, молітесь!»
                очі витріщальні!
а Космос —
космос — ближній, Дальній...
Молюсь...
                Тому й гориш.
Не спи!
Бо, отже, — спиш!


8

Терпко і солодко й божественно мені
в майбутній музиці —
                в Божественнім Огні
Терпко і спечно
а земні находять хвилями
Ісайя говорив
                й був перепиляний


Незрозумілий і п’янкий! —
                стою посутній
скраю стовпів
стою, —
              стовпи з майбутнього


 
Сей дух — тичинка,
                аз уста імий...
до зову, — звичного...
у чашолистку він глухонімий —
і вік —
притичина.



Стою Христовий... а слова мають
                в мені
Христа і музику — й тримають
                у Огні
Слова на музику Три мають,
                що в мені...

Три мають,
я маю
плоть
             як знак,
і полотнів на
                полотні...


9

Оце б зануритись... глаголати
в Огні!
і одгоріло б — т е,
що на мені!


Живе Обрадуванная!
і любить в однім вічнім Дні —
надрайськії пісні!
І що, скажіть, робить
мені??
Пощастило б —
християнській в Ній рідні...

25.11.2014 — 26.03.2015