Доля. Куди ти товкаєш своїх дітей?
У полум’я революцій?
У війни, котрим кінця нема
Що війнами не зовуться…
Куди ж ти товкаєш своїх хлопчиськ?
Та їм би от тільки жити!
Сіяти хліб та дівчат любити,
Та край свій боготворити…
Край неба лелечий злітає клин.
Курличе, мов кличе разом,
І я сподіваюсь… повернеться він
А я залишаюсь. І часом,
Сльозою нудьги затягує зір -
Досадно і гірко жити.
Лише сподіваюсь… повернеться він
Щоб край свій боготворити.
Доля
© Copyright: Виктория Губанова-Лях, 2018
Свидетельство о публикации №118102403140
Свидетельство о публикации №118102403140
Рецензии
