РАНОК ПІЗНЬОЇ ОСЕНІ
«Разве можно разувериться,
Если любится и верится,
Если хочется надеяться,
Если столько впереди?..»
(Е. Клячкин, «Осенний романс»)
Щойно зливи жовтневі розмили
Гіркоту полинів кохання –
Вже й терновий кетяг зоріє
Зимним блиском терпкого світання.
Щемна хвиля осінньої вроди
Мудрим вісником серця торкнеться –
У глибинах душі той дотик
Почуттями бурхливо озветься.
І ранкове повітря прозоре
Мріям висвітлить сутність глибоку.
Заспокоєні зжовклі простори
Вічність неба тримають високо.
Прохолодна блакить струменіє,
Охолоджує болісну душу.
Стиха жевріє вогник надії –
Не згасить, зберегти його мушу…
***
© Copyright: Анна Гани, 2018
Свидетельство о публикации №118102302887
Свидетельство о публикации №118102302887
Рецензии