Дзеркальця брязки розсипались

Дзеркальця брязки розсипались долі,
прозорим мереживом небо засклили.
Твої риси тепер визначаю по зорях,
у присмерку ночі чудернацьки застиглих.

Кожна дрібничка – здогад та згадка,
знерухомлені пам’яттю, наче в бурштині.
Час закуйовджується між коліщатками
«як добре було» і «як тобі нині».

Час пошепки обіцяє тебе повернути
новими знаннями та червоними травами,
лунким містом, старезним смутком,
втраченим віршем та ранковою кавою.

Як Кай, я ношу з собою уламок скельця,
солоного та крихкого, як дрібка солі.
Мені бракує твоїх очей та у сварках перцю.
Я ще не думав, що без тебе буде зі мною.

Ти будеш мені посміхатися уві сні,
губити витримку, ключі та спогади,
падати від сміху та взимку у густий сніг,
клеїти дурня та все, що було розколото.

Будеш гаряче любити мене і осінь.
Мати все те, що я в житті маю.
Робити те, що ніколи досі.
Бути геть іншою.
Я тебе все одно впізнаю.

Жовтень 2018