Оч дол мережков

Дивлюся у очі твої мережкові,
Дивлюсь і дивуюсь – немовби вогні
Замріяно ходять в прадавньому колі
І легко чарують душі людські.

Дивлюся в обличчя твоє світлограйне,
На косми волосся, що плечі вкрива ¬–
Дивуюсь натхненню й палкому бажанню,
Що сіє енергію щастя й добра!

Ти ходиш, смієшся, закохано мрієш
Про дивні світи, що приходять у сні,
Над часом глузуєш і нібито вієш
Буденні хвилини…
                А очі сумні!

Сумні лише хвильку, на йоту від часу,
Але в тому смутку, я бачу твою
Заховану глибоко ніжную душу,
Як славу Богам за долю свою.

Безпечна грайливість, жага і натхнення,
Як поклик до інших, як заклик:
                – Життя!
І крапельки смутку, як подихи долі,
Що вороном крука тобі з небуття.

Не бійся, кохана! Відкрий свою душу
Для Чистого світла й Живої води,
Знай смуток розтане…
                Бо   хочу!
                Бо   мушу!
Окови спадуть…
                Чуєш, кличе:
                – Лети!