Він чекав від неї найтепліших слів,
Крихту щирості крізь божевілля.
Мимолітний погляд, іскорки малі,
Шал вогню, щоб ворожив привільно.
Та вона мовчала, наче світ мовчав,
Цілий світ немов відрікся й згинув.
Вже й не радий він її ясним очам,
Мов би доля впнула ніж у спину.
Він чекав на неї майже все життя,
Скільки можна ще отак чекати?
Навіть серце б дике він собі відтяв,
Та не міг забути німб строкатий…
Аури тепло, ласкаве й чепурне,
Що так душу кликало в безмежжя.
Де співав магічно їх обох кларнет
У прекраснім розширі пожежі.
22:26, 16.10.2018 рік.
Зображення: https://wallpapers.99px.ru
Вiн чекав вiд неi найтеплiших слiв
© Copyright: Прокопенко Юрий, 2018
Свидетельство о публикации №118101609651
Свидетельство о публикации №118101609651
Рецензии