Забути все.
Нехай відкриті очі
вже не тривожить
голий виднокіл...
/ Станіслав Ємець/
Я прагну пам`ятати все про тебе:
обличчя,
руки,
дотики до губ...
З тривогою вдивляючись у небо -
запитую: знайшов мене для згуби?
Краса потрібна.
На краєчку слова
завмерла буква, що не голосна.
Я пригортаюсь до грудей, немов би,
та відчуваю, що тебе нема -
Є! Вечір.
Ні, брешу, бо ж ночі
мені нашіптують, набріхують:
"Пиши!
Про все таємне, про оте, жіноче,
про все навіяне, надумане...Гріши!"
Я пам`ятатиму...
Спокусниця - нівроку,
зняла кайданки тиші, небуття.
А ось і перші, несміливі кроки,
а ось і пісня про твоє(моє) життя.
.
Не скрекотом над гаєм, лугом, лісом,
а щебетом, як крихтами - ділись,
і заспівай
свою
надвечір
пісню
про те, що не відбулося колись.
памятаю...
© Copyright: Наталья Книжник, 2018
Свидетельство о публикации №118101405155
Свидетельство о публикации №118101405155
Рецензии