Історія стара, як світ -
наче кохав, а потім зник
і на прощання не сказав ні слова.
Тобі писала знов і знов
про біль і про свою любов.
Та монолог то зовсім не розмова.
Осінні тумани дощову розчинили воду.
Я би хотіла, та забути тебе не можу.
Кожного дня, кожного дня
Як мантру твоє шепочу я ім'я.
Але в ефірі тиша -
Ти не дзвониш, не пишеш
Де ти є.... Де ти? Де ти? Де?
Мені залишилось гадать,
Чому мене не хочеш знать
І в чим перед тобою завинила.
Одного дня на тане мить,
Коли я зможу зрозуміть -
Я винна лиш у тому, що любила.
Осінні тумани дощову розчинили воду.
Я би хотіла, та забути тебе не можу.
Кожного дня, кожного дня
Як мантру твоє шепочу я ім'я.
Але в ефірі тиша -
Ти не дзвониш, не пишеш
Де ти є.... Де ти? Де ти? Де?
Де ти?
© Copyright: Ядвига Ясенева, 2018
Свидетельство о публикации №118101205443
Свидетельство о публикации №118101205443
Рецензии
