зірвавши будні з одвірків,
лишивши з петель розтріпане дрантя,
не піду споглядати безодню пусту
ні тепер, ніколи вже точно;
коливається мого буття хитка кладка,
дні, скресаючи, падають порохом в небудь,
заплітаючи сенси в поняття, відомі лиш Богу,
оминаючи стежку назавжди,
де двоє зустрілись намарно, без смислу,
непотріб - минулим;
не тулись, ті обійми не теплі, не милі, лиш кволістю вітер,
що замовк в стилім листі пожовклім
ознакою смерті,
без обмежень і без засторог
хвилі буднів
залишаться бути,
бо це мудро,
та розум на першому місці,
коли від кохання лиш шмаття -
паскуднеє смородом,
мотлох
і ехо..
11'10'2018
лиш вiтер
© Copyright: Гелена Смилянская, 2018
Свидетельство о публикации №118101104142
Свидетельство о публикации №118101104142
Рецензии