Як часто, на жаль, чуємо ми звістку про загибель наших воїнів від ворожої снайперської кулі.
Загиблим українським бійцям присвячую свій вірш
Затишшя. Але снайпер все ж стріляє.
Мішенню — постать юного бійця.
Хто відповість, хто скаже, і хто знає —
Кому була потрібна жертва ця?
Лиш мить тому гадав він на ромашках,
І усмішка застигла на вустах.
Необережність. Допустив промашку…
Кричить несамовито в небі птах.
***
На землю впав. Обняв її руками,
Безкровною щокою притуливсь,
Думками линув до своєї мами,
І пошепки моливсь, моливсь, моливсь…
— Не помирай! — кричать донецькі трави.
На вушко: — Любить, — квітки шепотять.
Не славу здобував собі, не славу —
Пішов країну рідну захищать!
Тривога поселилась у будинку, —
Ще вчора плиска билась за вікном.
Поліг синок з війною в поєдинку.
Сльоза… І дзеркало закрите рушником…
10. 09. 2018 рік
Світлина з інтернету
Смт Шевченкове
Затишшя
© Copyright: Надежда Крайнюк, 2018
Свидетельство о публикации №118100908573
Свидетельство о публикации №118100908573
Рецензии
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.