Заходить сонце і тихо як на дворі,
І лиш зірки шепочуться поміж собою.
І тільки вітер легенько душу трогає,
І навіває болючі серцю спогади.
А я думками, як птаха лину все туди,
Де народилась і жили мої батьки.
Де пахло хлібом із селянської печі,
І руки мамині, що укривали у ночі.
"Ох Думи! Думи!" Спогади важкі,
Як тяжко розриваєте ви серце.
Чого ж душа так мається в ночі,
Неначе хто насипав сіль із перцем.
Я очі закриваю, думками десь далеко,
А там в очеретах кричить чогось лелека.
І мати на порозі усмішкою торкнулась,
О Боже!"Це що сон?"душа моя здригнулась.
Як часто ми думками літаєм у дитинство,
Неначе зазиває нас доля материнська.
І кожен раз проходить життя перед очима,
Бо там ти народилась і там була родина!!!
Спогади як - сон
© Copyright: Людмила Кравченко 4, 2018
Свидетельство о публикации №118100809029
Свидетельство о публикации №118100809029
Рецензии