Порятунку не від кого не чекаю.
В скрутну годину,навкруги було
випалене поле.
Мою душевну криницю
наповнювала лише Господня десниця.
Розумію, що краще мовчати,
ніж сказати та потім
неодноразово жалкувати.
Чому, у кого є гроші ,
тих ніхто не обминає,
а якщо бідний в лахмітті,
то ніхто не помічає.
Питаю, де я по-життю заблукала,
війною гнана,
як латинська миша бідною стала.
Плаче мій дім, колись добрі діла його сяяли.
Відтоді п'ятий рік,
як не мешкаю в ньому,
а клятій війні і кінця не видно, дуже обідно.
Від сили людського суму
з рештою вороги бігтимуть,
гризтимуть землю,
що окропили людською кров'ю,
волатимуть амністій,
щоб залишили їм життя,
буде ще їхнє каяття - безумства буяння,
та не буде вже вороття...
Порятунку не вiд кого нe чeкаю...
© Copyright: Белякова Светлана Николаевна, 2018
Свидетельство о публикации №118100402868
Свидетельство о публикации №118100402868
Рецензии
