Страхи

Страхів в тобі з лісу, із дна моря;
Пазурі за карніз тягнуть, і крихти солі
Шрами пощипують скрізь (шрамів і ран – доволі),
Страхи, мов тіні, - голі.
 
Страхи – ілюзія, правда, ще невідкрита.
Знають, шукають де б тебе больніш вкусити.
Просто піди до краю, треба їх освітити,
Щоб в собі не носити.
 
Страхів в тобі – воронів, ніби, - повно,
Ти їхній голод і клюв зернами не наповнюй.
Холодом й розумом погляд веди назовні,
Їхню жадобу стомлюй.
 
Страхи, як скнари: скільки не дай – мало;
Руки свої простягають на все що незнаним стало,
Все, що тебе ламало, правдою не стало,
Та в грудях калатало.
 
Страхи в тобі дихають так відчутно,
Все, що було чітким, роблять доволі смутним.
Вибіжи із дверей – і різко вдихни повітря
(Страхи – це звірі, і вони – ненаситні).
 
Страхи ворушать в тобі спогади непотрібні.
Мовчки перелистай їх. Кулі тримай срібні,
Щоб вберегти ідеї нові, такі здібні
Мужність знайди в світлі.
 
Страхи – це попіл, викинь весь цей непотріб,
Замість - зроби подій і аргументів сотні.
Переведи в реальність те, чим думки повні,
І не шукай ровні.
 
Бо всі думки під світлом – просто і дивно схожі
І виявляється з віком, що вони є хороші,
Просто твій розум обачний, й завжди насторожі
Створює огорожі.