Бо є простір в мені, де твій образ житиме,
І якщо хтось прийде і мене проситиме:
«Відпусти, щоби ми почувались ситими»,
Відповім: «Хто ж по ньому слова ці литиме?»
Бо на нашій планеті так дивно склалося:
Чим добріше серце, тим менше далося,
І для того, щоб ім’я увис вознеслося
Нам потрібно паперів зелених стоси.
І мені всеодно, кому шле присвячення.
Що він пережив – вже немає значення.
І, ніхто не буде про минуле слухати,
Та мені важливо, що ним будуть рухати
Ці слова колискові, наповнять спраглії
Ті вуста, що пустелі торкались давньої,
Приведуть до броду дзвінкої свіжості,
Крижаної ріки нової мірності.
І хай буде він вісник добра, бо змолоду
Ми бажаємо всім теплоти і солоду,
Ну а потім, ховаєм в собі цінності.
Так проявиться ж в ньому світло Гідності.
Образ
© Copyright: Наталия Поляк, 2018
Свидетельство о публикации №118093008260
Свидетельство о публикации №118093008260
Рецензии