Бабуся вишила ікону,
На білосніжнім полотні,
Вона була ще молодою,
В мого дитинства давні дні
Казала,що і нежила ще,
А вже у скронях сивина,
Та горя і жури криниця,
Вона не випита до дна
Дорослими і діти стали,
Було їх п*ятеро,онук,
Одна померла на чужбині,
Від голоду,тортур,та мук
А чоловік,в часи репресій,
На Вайгачі копав руду,
А потім-дві війні жорстокі,
Украли долю молоду
Ми дуже тяжко працювали,
Я на селі,а він-коваль,
Колись побачиш на єкрані,
Кіно-"Як гартувалась сталь"
Ікону вишила бабуся,
Поклала на моє плече,
Лиш Віра в Бога непохитна,
Життя немов ріка тече
28.2018 год
Казала, що не жила ще...
© Copyright: Александр Захаренко 3, 2018
Свидетельство о публикации №118092907222
Свидетельство о публикации №118092907222
Рецензии