БалоВство людэй далёкых

Я чітал вам стіхі.
Но я іх не умею чітать. –
Как же ты... всё ж красів –
Я? Дурак? – Да!  Ну, духовна прекрасен. –

Ну, і за то слава Богу.
Бо ж я ж ныц ны грав на гармоні j.
Так оно ж, 3нькав од болі,
Шо мынэ оскорбяе j мадонна.

***
Ну, что? Ещё почітать?
Тогда слушаj, Спарт.

Однажды я жыныхавсь...
Оj! Шо ж за ласка
Прыбігла ды до j манаха вш!
Взяла... на калені баян моj.
І – ага, j заjІjГрала зь.

Стыдно гэ і сказаты.
Такэ ж шэ дітятко,
А вжэ знае, шо в батька в штанах е.
Ну, да така вжэ Пітнастка –
Відьмарка!

І Львіца росла і росла та.
Ны знаю, шо з её зарэ.
Но... прозвіщэ так опаснэ:
Голяшкіна!

І дэ ж вона Бога зобачэ,
Ек jіjі рідна бабка
У во, старця.
Да где ф тебе кто?! Оj! Смешно!

І так всі зарэ школьнічкы:
Ныхто j ны доходыть гармоні
Чы полістаты кніжонкы.
А вжэ заходыты до Деда Мороза –
J подавно навошта.  –

Н-да! Скорбна гісторыjка.
Так я напышу Ваш портрэт?
Шоб хоть гондэ хто
Да зобачыв і Слоныка,
Шо... ох!... помагае вычэраты. –

Да. Бо j знають всі Ксеніjку зь,
Шо Фальк зрысовывал бережно,
Слушая вершы яе.
Белыя. Пра сіняе небушко.