Последний стих укр

ОСТАННІЙ ВІРШ

Тінь самоти холодна і чужа.
Тінь самоти, то - тінь чорніша крука.
Щемить душа... і я пишу вірша.
Пишу вірша... і в римах - серця стукіт.

Вірші - вони, як весла в глибині
моїх думок, а рими - дум вітрила.
Життя, то - море. Мрія - на стерні,
і вже вітрила там, де серцю мила.

Той вірш - про шторм, що лиш на мить притих.
Той вірш - про сонце і про синє небо.
Чимало їх - веселих і сумних,
я написав про тебе і для тебе.

Для тебе, бо у мене ти - одна
така, що все почуєш і відчуєш.
І я б віддав себе тобі до дна.
Так, я б віддав... й моя душа ночує...

Ночує... там, де ще твоя душа
мою чекає, і вони в нас - разом.
А я пишу останнього вірша
і не знаходжу слів в останню фразу.

Це не прощання, ти не думай, ні!
Навіщо нам з тобою сумувати?!
Ще сяє сонце в неба вишині.
Лиш час минув, лиш марно... поспішати...

І не спішу ... й нічого не прошу
ще кращого у долі, бо вже маю
найкращу з кращих.
Їй одній пишу останнього,
останнього - до краю...

Ти прочитаєш й скажеш: так, було...
як не було... та всеж, могло би бути...
Коли лягає юність на крило,
Так хочеться до неба доторкнутись!

До неба, до крутої висоти.
А далі: з неба - в трави, в медоноси!
А час пливе... змиває всі сліди...
І грають роси, де торкались коси...

І затухає день, немов пожар.
Та те, що справжнє, те горить, палає!
Мій вірш останній, то - зовсім не жарт.
Та, чи останній? Навіть Бог не знає...

ВК вересень 2018 ХерСон