Школа

(переклад)
Хворіє ненька Україна,               
Села  порожніють,  міста.             
І  в  чому  криється  причина?         
Що  за  біда  така  прийшла?            
Кількість дітей  щоразу  менша.      
Тихіший  лункий  шкільний  двір.    
І  думка, що  спадає  спершу -             
Це  лиш  обставин  дивних  збіг.    
Дай, Бог, щасливе  майбуття,             
Тій  школі  в  цей  тривожний  час,   
Дитяче  де  пройшло  життя,            
Що в  люди  випустила  нас.          
А  як  чудово  починалось -
Агрономія  молода
Швидко  росла  і  розвивалась,
Нове  будуючи  життя.
Епоху  нову  починали,
Де  техніки   нової  сили,
Ідеї  світлі  виринали,
І  нові  школи  ухвалили.
Відкрили  школу  в  двадцять  восьмім.
Хоч  початковою  була,
Та  неписьменність  в  корні  самім
Вона  ущент  перемогла.
Денисенко Сава Тимофійович
Працю, талант  свій  тут   поклавши,
Першим  призначений  завідувачем,
Початок  школи  закладавши.
Старі  і  молодь  вчились  в  школі,   
Грамота,  читання, рахунок,               
Темряву  скинувши, неволю,               
Народ  оцінював  здобуток.               
Збулась  людей  давнішня  мрія,
Свободу  маючи, права,
Перед  війной  Агрономія
Поспіль  вся  грамотна  була.
При  німцях  з  розвитком  відстали,
Фашисти  вільний  дух  убили,
І  школу  сильно  пошарпали,
І  кількість  люду  скоротили.
А  після  фронту Денисенко,
Таланту  повний, нових сил,
Тепер  вже  більшу - семирічку,
Із  райвно  спільно  відкрив.
Плеяда  добрих  педагогів,
Рівень  занять  зовсім  другий,
І  затягнулися  потроху,
Рани  страшенної  війни.
Пишаємось  тими  часами,
Летить  історії  експрес,
Заняття  ті  допомогали
Технічний  підкорить  прогрес
Зроста  село  Агрономія,
Потужнішим  стає  радгосп,
На  нову  школу  вся  надія,
І  будувать  її  прийшлось
Побудували, влаштувались,
Школу  хорошу - восьмирічку,
В  ній  мрії  радужні  втілились -
Система  кабінетів  світлих.   
Рівень  занять  помітно  зріс,
Складнощі  тем  не  утруднять.
Доступніше, не  як  колись
Стали  уроки  пробігать.
Кузнею  кадрів  школа  стала,
В  життя  путівку  надала.
Вчителька  краща  Басаманова -
Раду  очолила  села.
І  не  злічити  фахівців,
Краєм  отриманих  від  школи.
Листи  ідуть  з  усіх  кінців
Успіхи  в  них, прем'єри  долі.
Софія Іванівна Козловська
Стала заслужений учитель,
Ту  нагороду  їй  високу
Дала  держава, честь  навіки.
Директорів славних сузір'я,
У всьому гідні Пахалюк
І Нешкуренко, їх  коріння
У  кроні  нинішних  заслуг.
У  школі  учнів  прибуває,
Уже  за  двісті  шістдесят,
Чисельність  їх  все  виростає,
Потрібно  школу  будувать.
Як  будувать - то  вже  середню,
Родгосп  поки  на  висоті,
Щоб  учні  не  пішли  де-інде
А  залишались  тут, в  селі.
І ось вона, окраса-школа,
Велична  світла  та  простора,
Для  розвитку  села  основа,
Слава  і  гордість  для  району,
З  усіх  предметів  кабінети,
Комп'ютери, інтердошка,
Погруддя  бронзове  поета,
Подвір'я,  сквери  по  боках.
Новий  директор  Гусениця,
На  новий  ступінь  все  підняв,
З  комп'ютерами  клас  зріднився,
Про  інтердошку  звітував.
Ребро, Науменко, Доценко,
Тілуг, Дубину школа  знає,
Директорство   їх  було  цінне,
Плідну  роботу  пам'ятаєм.
Директор - Тофан  Валентина,
Цієї  ж  школи  випускниця.
Школа  тепер  аж  посвітліла -
Знання  та  успіхів  скарбниця.
Порядок  в  школі, гарно, чисто,
Красиво   все, та  ось  морока,
Чекають змін не в міру близьких,
Дітей все менше на уроках.
Хворіє ненька Україна,               
Села  порожніють,  міста.             
І  в  чому  криється  причина?         
Що  за  біда  така  прийшла?            
Кількість дітей  щоразу  менша.      
Тихіший  лункий  шкільний  двір.    
І  думка, що  спадає  спершу -             
Це  лиш  обставин  дивних  збіг.    
Дай, Бог, щасливе  майбуття,             
Тій  школі  в  цей  тривожний  час,   
Дитяче  де  пройшло  життя,            
Що в  люди  випустила  нас.