Алене, другу юному психологу

Рученьки терпнуть,
злипаються віченки.
Боже-ж як довго писать.
Треба-Ж собі молодій
 та обіженній.
шьось у житті доказать.
як задовбали,
 декани і лектори.
Ці товстелезні книжки.
Ходь-би скоріше
 цей день повиходній.
Щоб відпочили міки.


Рецензии