Найпрост ше сердечне слово про максимальну незалеж

            Найпростіше сердечне слово про максимальну незалежність художнього авторства

Шевчук Ігор Степанович народився поетом в третій хаті від церкви, причім — на Поділлі, в неділю рано, праздниковий: на свято покладення пояса Пресвятої Богородиці.
Від сили духу, мабуть таки, не терпів ясел дитячих, колективності, насильної всеоднаковості... З ранку до вечора на штакетнику орлино вглядався в дорогу.

В дитинстві ми чесніші, серйозніші, згорьованіші і водночас багаторадісні, щирі, чутливі, і такого ж чекаємо від старших.
Але «...ніби щось трапилось з ними, щось загубили — і задеревяніли.
...як вже все інше, а вони , мов заводні, не бачать весь цей світ, котрий зараз всередині нас і навкруги...
...ми знову стали беззахисними, мов діти — цей світ хоче повторно убити нас!»
І багатьох пошкоджують у дитинстві...

А я не здався, тож вернімося в щастя!!
Як те ми іще пам’ятали в дитинстві, дорослі — ніби прибиті чи несправжні, не так говорять, нерозумно роблять, як вже все змінилося...  бо нічого не чують! Тому ми вернімося в щастя!
Ісус Христос щодо дітей був правий, що «їхнє Царство небесне», і — щодо сили духу: “ніякого пророка не приймають в його батьківщині.»

І я чистокровний українець, не був в компартії і не садив людей, і не сидів, а літав, бувши Божим спочатково.
Зазнав світлого Шиллера в четвертому класі. Ось який він світлий поет!
Зазнав любові в п’ятому класі — чистої, небесної!

Почав писати з чистоти небесної пісні, поезії. Ви поїдьте до нас на Поділля, і з вами може трапитись: Алма-Ата в чулих красивих витворах-формах, енергіях і — в сильних спів-енергіях!
Ви думаєте — куди тягну?
Вгору.
Не відаючи нічого про небезпеки, вивчив в молоді роки як на крилах — всі світові поетики, культури, народні світосприйняття і мистецтва, пізніше — науки і філософії, бо наївним чи незіпсованим був, бо не знав — у що це виллється, і чим загрожує.


Минувши кріпосне право, вирвався у Київ , до КПІ, — з боку головного входу.
Вчився на льоту, все схоплюючи, гарно, і все само собою — для справи. Йшов з безмірною самоосвітою, дякуючи Богу все справжнє було заборонене і заховане! Це в мені Огонь розпалювало лиш!
Я наступав польотами, гімнастикою, плаванням, лижами і людьми, які мені допомагали! Не було до чого прикласти решту неміряних енергій і я зривав захоплення всіх присутніх на фігурних катаннях в ковзанах; врешті у дельтапланеризмі, що водночас я ним і він мною інтенсивно займався: за викриття мене в участі в п’ятиборстві спортивнім і ще в якихось змаганнях, мабуть, гірських, керівник Лучкін Микола нарік Шивою-багаторуким. Дивувались пілоти — дуже.
При цьому я не виходив все-таки концентрацією із змислів поеми. Одна поема — за один рік!..
Суцільна концентрація, вертикаль висока. Розум був весь час вгорі.
Розум не опадав.

І так як Стус в таборі не знаходив головного в Рільке, я у Вінграновському Миколі теж не знаходив того ж, вертикалі, і це мене закидало у непорозуміння нез’ясненне, аж до горя, і воно від мене тікало, бо невластиве мені!
Мені намагався допомагати поет Віталій Коротич, а це вкидало до жаху українців, як і євреїв, і росіянів, бо вони думали не про правду і поезію, в нього а чи в мене, лиш кожен — про посаду в совєтському режимі... Не зняли б їх, КГБ «потрібних», бо в них же діти.
Олесь Гончар в 1983 році, всупереч смершівцям і КДБ, мені допомагав, коли їздив я в Москву в ЦК з «Постановкою питання...», що є більшим за наукову парадигму. Все начальство в Києві дрижало — ану як їх знімуть з роботи, мене ж зашлють до Сибіру. Вважали, що мені кінець, мене вже не побачать живим, вже не вернусь, було так, як прощаються назавжди: без суду сховають.

Ви знаєте, після оцього, як тільки сили небесні мали необережність чи любов відкривати шлях мені, все це переносилося, нагромаджувалося на них, небесних. В них були клопоти зі мною.
Надійний друг — святий Миколай, з гумором він (!), мене багато навчив!!
З літа 1990 року більш активно спасає мене Божа Матір. Тоді я тільки літав на Горі, молився, читав високе і купався в одних озерах гірських (до траси трудно і підійти). Одна лиш долька помідора — вже згіршення, тому був на кабачках. Я вже був поетом, який склався. І що тут розпочалось!!
Був я поетом, який склався, не скорився СРСР як диявольській системі, часові. Пізнання перевищували третю реальність, самоорганізований, всіх перемог досягнув концентрацією величезною і саморганізованістю і знаннями: їх і не потрібно, як виявилось, аж стільки... І почав «бронзовіти», — тому мало вже мав здатностей до змін музикально-художніх, кажу чесно.

«Фольга» духовного менталу — жорсткувата річ (ви бачите: що і «бухгалтер» пробивається; вроджене рівноважне поєднання лірики і фізики, замежної точності і любові, як відмітив Клим-режисер, те в мені спочатково є, як, відмітив теж він, пощастило мені з Божою Матір’ю, це не просто так собі, таким — не зневажають).
Пощастило — а що розпочалось!!!
Класики загортуються в неї, фольгу світлого розуму свого, — і вмирають!
В пісочниці граються несерйозні зіпсовані діти, — ось таким є моє враження від світу.

Окрім Данте. Прогребеться, пощастить, Ліна.
Богородиця не вписувалась в жодні рамки. Думайте.

Не вписується.
Любляче спрямовувала і до Христа і, отже, глибшої вільнішої реалії. До першої реальності.
Я, ви розумієте чому, Її весь час напоумляв по-звичному ж. І перевиховував щодо смислів і художніх образів, і доводив, доказував.

(Матеріальне в мене — в порядку: не було нічого — і нічого нема...) Лиш боротьба за ідейність. Лиш пошуки змислів, музики і художніх образів.
Вона мене об’їзджала немов дикого коня. Я теж Її ніби «перевиховував» ( і навіть в такому становищі!..)
Я іноді люто кричав: «Боже! Вона не розуміється в поезії!» Я був як вже «добрий», — гордий... Що було робити мені?? Кликав на суд Самого Бога. А Богу — що? А Богу як робити?

Але в них Любов. То любов’ю м’яко Бог працював, виправляв, навчав.

І помалу любов м’яко навчала, проймала мене, матеріал, відкривала шлях, шлях утворювавсь, де тільки-що не було його. Писав з натхнення Божого строфу, або дві... М’яко допомагала Мати Божа вийти із заученого стереотипу лиття в звичну форму... згодом більший зміст входив у віднайдену мною і Божою благодаттю як одним цілим — пластичнішу музикальну форму... Навчали багато раз і віра більша в Христа проводила в більші любовні спроможності. Бо реальність перша — Любов! Вона найглибша.
Любов Матері Божої і Христа.
Навчався переплавлювати духом найвіддаленіші ряди (як Моцарт), виливати не в грубу форму, лиш повніший зміст — в тонко-музикальну єдину форму, — чи академіки повніші любові Богородиці?? Радість, радість!! Радість!!! «Радістю хочу наповнити всю вселенную» — рік Ветхий деньми.

Але в трилогії «Руки Теурга» все-таки «повеселився», всю решту природи вилляв! — і відпустило природнє...(!)
.
Ось задля ясності одна історія: коли помолились за мене Києво-Печерські затворники — то я ледве не розірвавсь, так втікало земно-оманливе із моєї голови і кісток!

І вже я не тільки вірую в Бога, а трохи знаю Його. Це різні речі. Краще б вам бути в любові з Богоматір’ю.

Отож, ситуація реальна, завершуєм художніми штрихами, ви праві: з думки навіть зуніфікованої у вас промовить ваша душа: Спасибі. Хоч би ось за що: старий Негідник як за останнє виганяється з кісток. «Що не хоче Ісуса Христа — нехай геть іде від мене!!!»
Кістка — к Істині. В зрілості приносить дух з Духом мудрість до загальної могили.
Або мудрість — не прийшла.

Мудро і дуже сильно, собою сама і найглибшими компетентними словами мене найбільш підтримала Ліна Костенко, це можна зрозуміти: вона дійсно розуміє мої поеми, для багатьох недоступні й незрозумілі, з невідомого, з асоціативним і художньо-духовним планами побудов, живі і дихаючі! Із єдиного органічно художнього цілого, музикальністю, джерелом — Христом.
Так само вділив мені серця І.М. Дзюба, пожертвувавши і увагою, й теплом, і тим найвищим, чим допомагає лиш Бог обмінятись. Хрещені батьки мої в поезії вони!
 
Нема мудрості без любові.
Ні небесної, ані земної нема!
Але ж ніщо не є достатнім й нічим не сподобатись Богу — як лише пожертвувавши собою. Сам Христос — приклад.
Найглибше — любов, Богородиця і Христос! Пам’ятай, душе: прямим сповіданням словом і серцем Христа Спаса...
Авторство Любові Божої перетворює світ, а не стилі, моделі!!

29.10.2009
Київ