Тобі набридла дивна гра в суцільні перегони.
Ще й осінь - змолоду стара, як ці набридлі дзвони,
Що в усі всесвіту твого відспівують зневіру.
Судомить ніч, в росі чоло, зірки жбурляє в вирій...
Тобі огидні в цім раю людських подоб примари,
Які, мов в небі на краю - дощем сп'янілі хмари.
Спадає лисття кожну мить знесилене, пожовкле.
Тобі кортить чимдуж спинить тремтіння серця довге...
Чому ховаєш сліз жагу і дякуєш за кривду?
Осінню п'єш журби нудьгу до гіркоти набридлу…
Та нескінченна гра - життя, то жевріє, то сяє,
Як божевільне каяття в тобі, якщо палаєш...
9/09/2018
Тремтiння серця довге
© Copyright: Семисветик 2, 2018
Свидетельство о публикации №118090904710
Свидетельство о публикации №118090904710
Рецензии
