Молитись...

Молитись жовтневим зосталося дням,
співати осанну не сонцю - дощу.
бо сонце на захід жене вже коня,
щоб сісти в човні золотім. Не ропщу, -
 
твої вівтарі, мила осінь, стоять
вздовж давніх доріг і незнаних стежок,
й по листю багряному захід стіка,
немов би тягучий кленовий сироп.
 
Дійду я, зносивши останній уже черевик
до краю застиглих довічних небес,
де плівкою срібла якийсь чарівник
на ранок ставок покриває увесь,
 
Де тихі світанки - не в золоті риз,
а в сивих туманах, в надіях останніх утіх ...
І ти, мила осінь, іди, пропади, розчинись,
і стань візерунком на жовтім листі.


Рецензии