Тиша наповнювала село.
Півні не співали,не лаяли пси.
І голосом ніжним...майбуть що несло...
У серці моїм,-краси.
Я довго дивилася в дивну ніч.
Мій погляд до зір одиноких звикав.
Тож я зрозуміла одну лиш річ...
Напевне мене ти також чекав..?
Вітер гладив по голим плечам...
Коліна оголив,спідницю здіймав.
І знову не вірилося очам...
Коли ти за руку мене тримав.
Коли цілував,шепотів:-Люблю.
Тобі довіряла і знову й знов...
Боятись боялася що згублю...
І з вітром здіймалася,як прийшов.
Доріжка світилася до ріки...
Лизала хвиля беріг мов оберіг.
Я ні на мить не відпускала руки...
Проте утримати ти не зміг.
(Понкратова.О.В.)
Я довго дивилася в дивну нiч
© Copyright: Лена Грама, 2018
Свидетельство о публикации №118090608564
Свидетельство о публикации №118090608564
Рецензии