Миготять лІта,- зупинка – Осінь,
Ранки затуманюють село…
Я, як привид, в теплім літі досі,
Півстоліття наче й не пройшло.
Я у літі… примха чи спокута?
Мо’ сурки так довго не живуть?
З материнським молоком отруту
Випила… яку? Яку-небУдь.
Та не вмерла. Літні – невмирущі,
А приходять в світ збирать журбу,
Ще й подібні виглядають душі,
Хоч до них наблизитись – табу.
Бо приблуди самоту, мов схиму,
Добровільно, як Христос хреста,
На плече і звідусіль гонимі
По вказівці Божого Перста.
Так ведеться з віку і до віку,-
Осінь робить вибір нелегкий…
Є приблуди, люди і каліки,
З головою і без голови…
Я – приблуда, що блукає в літі,
Безголова схимниця смішнА…
Визбирала всі журливі миті,
А куди подіти їх не зна…
Безголова схимниця
© Copyright: Ева Сокол 2, 2018
Свидетельство о публикации №118090607413
Свидетельство о публикации №118090607413
Рецензии