Через усі пласти буття земного
Несу тавро належності тобі…
Сплітаю час і простір ув основу,
А поміж них вервечку із гробів,
Де прах лежить усіх реінкарнацій,
В яких напруга спаювала нас…
Я пам’ятаю голову на таці
І сіль Юдіф, що не змиває час,
І ненависть Іуди й Магдалени,
І Жанни вознесіння вогняне…
У цих зв’язкАх, де блискавки шаленні
По черзі цілять і тебе й мене
Не віднайти ні сенсу, ні потреби…
Та візерунок не дійшов кінця,
То ж любляче, благословенне Небо
Зведе докупи душі і серця
Нас… несумісних… гра тривати мусить,-
По кругу білка… Маріо в юрбі…
Дарма… дарма… проте шкодА Ісуса,
Що розпинало Небо на горбі
За грішний люд,- додавши в п’єсу шалу
І почуття вселенської вини…
О, Господи, невже й цього замало?!
Нас від Себе, Святого, борони…
Тавро належностi
© Copyright: Ева Сокол 2, 2018
Свидетельство о публикации №118090607011
Свидетельство о публикации №118090607011
Рецензии