«Шкода, скоро піду. Наяву, не у сні.
Білий саван зими мені кутає плечі,
зігріває нудьгу. Там ховає під сніг
вже самотність ознобом. Ти ранок і вечір
проведеш не зі мною і красний ти стіл
без печалі із іншими вже накриваєш,
ну а там, попід снігом, віршів сто твоїх
пам'ятати я буду. А ти тільки іноді пишеш.
Можу впитись в гортань ніби медом гірким
горобини, - блакитні ті очі й руді мої коси
ти згадаєш. Тоді через рік повернуся. Між тим
не сумуй. Обіймаю тебе!
Твоя Осінь!»
ЛИСТ
© Copyright: Петр Скорук, 2018
Свидетельство о публикации №118082804443
Свидетельство о публикации №118082804443
Рецензии
