Вони підходять до розчинених дверей,
Обернуться, щоб подивитись трішки,
Ось так блакить найкращих відбира людей,
І їх вже не повернеш ні сльозой, ні грішми.
Ідуть батьки туди без вороття,
А ми біжим за чимося інакшим,
З батьками мало часу нам дає життя,
Батьки похилі - кращі люди наші.
Вони підходять до розчинених дверей:
-Ні, зачиніться! Боже, зупини це,
Залиш нам ще на рік, на п*ять, на десять,двадцять років цих людей,
Нехай для них ще сяє тепле сонце.
Любов даруєм, ніжність теплих рук,
Повагу, щирість, кращі почуття,
О Боже! як потрібні вони нам, ми їх відгук;
Почули у розчинених дверей між смертю і життя.
Вони п дходять до розчинених дверей
© Copyright: Людмила Дубищева, 2018
Свидетельство о публикации №118082804065
Свидетельство о публикации №118082804065
Рецензии