Не здужає давно моя душа,
Хвороба люта, що коханням зветься,
І я до нього знов пишу вірша,
А він, мабуть, із мене знов сміється.
Чим привирнуть його увагу, хто,
Мені в цьом допоможе, дасть пораду?
А я б йому души віддала б все добро,
Чим притупити цю пекучу снагу?
Не здужає давно моя душа,
Потрібно йти геть; знов дивлюсь на тебе,
Пишу тобі в листі душі вірша,
Чи зрозуміє це хоч в цей раз небо?!
Не здужаэ давно моя душа
© Copyright: Людмила Дубищева, 2018
Свидетельство о публикации №118082803297
Свидетельство о публикации №118082803297
Рецензии