Стихи Н. Гумилёва. Перевод на укр. язык

                24 августа 1921г. был расстрелян
                Поэт Николай Гумилёв

       АКРОВІРШІ

А/Аддіс-Абеба серед міст
Н/На березі струмків прозорих.
Н/Небесний див тебе приніс,
А/Алмазний, між ущелин хмурих.

А/Армідін сад... Там пілігрім
Х/Хай береже любов неясну,
М/Ми всі схилились перед ним,
А/А всі троянди тут прекрасні.
Т/Там в душу погляд чийсь запав,
О/Отрути повен і обману,
В/В садах, де вироста смоква,
А/Алеях тінявих платанов.

                ***
А/Ангел ліг до небосхила краю,
Н/Нахилившись, дивувався прірві:
Н/Новий світ був без зірок і синім,
А/Ані зойку там не відчуває.

А/Алой крові боязке биття,
Х/Хрускіт рук тендітних і тремтіння,
М/Миру снів дісталось володінням
А/Ангела святого відбиття.
Т/Тісно в світі, хай живе, як мріє
О/Отак про кохання, світ і тіні,,
В/В жаху відкривати, як сумління,
А/Азбуку відвертості зуміє.

      ТРАЗИМЕНСКОЕ  ОЗЕРО
                сонет

Зелене, все у пінистих буграх,
Як жменя хвилі, з океану взята,
В розтуленій ледь пригорщі гіганта
Воно нудиться в пласких берегах.

Плуг не блищить на мокрих борознах,
Повільний буйвол важкий і рогатий,
Тут думою пригнічений вожатий,
Тут зріє хміль, та лавр уже зачах.

Лиш іноді, від спокою в нестямі,
З кипінням, гулом, гиканням, виттям
Воно своїх не хоче берегів.

Неначе знов під раттю Ганнібала
Зітхнули скелі, чути крик шакала
І трубний голос шалених слонів.

Оригинал.
       АКРОСТИХИ

Аддис-Абеба, город роз.
На берегу ручьёв прозрачных,
Небесный див тебя принёс,
Алмазный, средь ущелий мрачных.

Армидин сад... Там пилигрим
Хранит обет любви неясной
(Мы все склоняемся пред ним),
А розы душны, розы красны.

Там смотрит в душу чей-то взор,
Отравы полный и обманов,
В садах высоких сикомор,
Аллеях сумрачных платанов.

                ***
Ангел лёг у края небосклона,
Наклонившись, удивлялся безднам:
Новый мир был синим и беззвёздным,
Ад молчал, не слышалось ни стона.

Алой крови робкое биенье,
Хрупких рук испуг и содроганье,
Миру снов досталось в обладанье
Ангела святое отраженье.

Тесно в мире, пусть живёт, мечтая
О любви, о свете и о тени,
В ужасе предвечном открывая
Азбуку своих же откровений.

       ТРАЗИМЕНСКОЕ  ОЗЕРО
                сонет

Зелёное, всё в пенистых буграх,
Как горсть воды, из океана взятой,
Но пригоршней гиганта чуть разжатой,
Оно томится в плоских берегах.

Не блещет плуг на мокрых бороздах,
И медлен буйвол грузный и рогатый,
Здесь тёмной думой удручён вожатый,
Здесь зреет хмель, но лавр уже зачах.

Лишь иногда, наскучивши покоем,
С кипеньем, гулом, гиканьем и воем
Оно своих не хочет берегов.

Как будто вновь под ратью Ганнибала
Вздохнули скалы, слышен вой шакала
И трубный голос бешеных слонов.