Не буду я читать стихов... Коваленко

"Не буду віршів я читать у повнім залі..."

 Не буду віршів я читать у повнім залі,
Захоплених овацій ви не ждіть.
Свої вірші пишу не для століть,
І в бронзі не стоять мені на п’єдесталі.

Вони розвіються, немов листки зів’ялі,
Когось зачеплять в леті мимохіть,
Не озовуться в них ні грім, ні мідь –
Лиш відгомін любові і печалі.

Я все любив на цім на білім світі,
За всіх страждав і був за все в одвіті,
І порятунку не знайшов ніде.

І той далекий, незнайомий, інший,
Кого схвилюють, може, мої вірші,
Додума все і кращий вірш складе.
-------------------------------
«Не буду я читать стихов в огромном зале…» И.Е.Коваленко

Не буду я читать стихов в огромном зале,
Восторженных оваций мне не ждать,
Стихи пишу, не чтоб публиковать,
Мне в бронзе не стоять на пьедестале.

Стихи развеются, они уж отзвучали,
Но ещё будут за душу цеплять.
В них гром и медь не могут прозвучать –
Любви лишь отголосок и печали.

Я всё любил на этом белом свете,
За всех страдал и был за всё в ответе,
Спасенья в странствиях лишь не нашёл своих.

Другой, кого мои стихи взволнуют,
Кого невольно заинтересуют,
Додумает и сложит лучший стих.

(23.08.2018)