В декабрьский день. Иван Коваленко

Грудневий день

В грудневий день, короткий і примарний,
Так жалібно стогнала далина,
І помирав від туги обрій хмарний,
І все кричало: це твоя вина.

Чому живеш, байдужий і безкарний,
Лиш душу болем міряєш до дна,
А з неї тільки попіл вирина –
Нічого не шукай, то клопіт марний.

А де шукать, як обрій тихо плаче,
І скрізь життя скінчилося неначе,
І цвинтарі ростуть з кохань, надій, пісень?

Одна лиш віра ще цвіте й не в’яне,
Що сонце зійде, і весна настане,
І зникне в безвісті грудневий сірий день.
---------------------------------
«Декабрьский день» Иван Коваленко

В декабрьский день, короткий и туманный,
Вдали стояла серая стена,
Скользили тучи в небесах пространных,
И всё кричало: то твоя вина.

Зачем живёшь так равнодушно-странно,
Лишь душу болью меряешь до дна,
А в ней лишь пепла сеет пелена –
Ты не ищи в ней жизни беспрестанно.

А где ещё искать, коль даль всё плачет,
Как будто смерть приходит, не иначе,
И кладбища растут из всех надежд?

Одна лишь вера до сих пор не вянет:
Что Солнце встанет, и весна настанет,
Апрель декабрь прогонит, юн и свеж.

(19.08.2018)