Л. Юферовой. На пiвдвору всiвся наш горiх

В полдвора разросся наш орех,
Прямо за верандою расселся.
Не бери, отец, на душу грех, 
Не пили орех тот аж до сердца.

Август - по оцветшему рядну,
Я косою сны его нарушу.
Ветки наклонились мне к окну,
Кажется - заглядывают в душу.

Ошалело солнце на дворе.
Еле-еле дышит день под стрехой.
А отец хлопочет во дворе,
Та работа — для него утеха.

Я поеду... Осени расцвет вдали
Растечется золотистым сгустком.
Ты ж, отец, орех тот не пили...
Пустота в душе заноет больно грустью.



Оригинал:


На півдвору всівся наш горіх,
Об веранду боком обіперся.
Не бери на душу, батьку, гріх –
Не спиляй горіха аж до серця.

Серпень ліг на вицвіле рядно
Я косою сон його порушу.
Заглядає гілля у вікно,
А мені здається – прямо в душу.

Шаленіє сонце у дворі,
День принишк і ледве-ледве диха
Копошиться батько у дворі,
Бо робота – то його утіха.

Я поїду… Осені розмай
Розтечеться золотавим згустком.
Батьку, ти ж горіха не спиляй,
Бо в душі заскиглить болем пустка!