Наші катастрофічно маленькі квартири
Привчили нас до самотності.
До темних ночей у під'їздах,
Коли не можеш лежати у ліжку,
Бо через стіну сусіди так болюче і радісно
То сваряться, то кохаються,
Трильйони секунд поспіль.
І на мить зупиняються.
Ми звикли до спертого вранішнього повітря,
Важкими, як мокра вата зимовими ранками,
Коли прокидаєшся з величезними кисневими втратами,
І варто вставати, аби знову дихати.
Наші маленькі квартири,
Вельветові в'язниці і лікарняні палати,
Власні бомбосховища і підпільні борделі,
Де кожна тінь вважається за окремого мешканця,
А тонкі стіни знищують потребу в інтимі,
Наші душі кожного ранку нарождуються,
Аби під вечір знову померти.
18
***
© Copyright: София Салецкая, 2018
Свидетельство о публикации №118081202238
Свидетельство о публикации №118081202238
Рецензии