Жив колись в часи застою
без журби мов за стіною,
також жив в часи диктата,
дні були не гірші свята.
А коли йдемо в Європу
нас розділи, аж до тіла
скоро знімуть все , що вище
що б до неї було ближче.
Ми живемо мов нудісти,
що б прикрити, те, чим сісти,
а коли того немає,
нас усіх одне чекає,
як тих в секті трясунів,
хто зовсім ще не прозрів.
Всі неначе в зомбі тата
красномовного диктата,
чи на суїцид чекати
та свою мотузку братьи,
ніби в тому анекдоті
де мінялись президенти.
Так й живемо у ці дні
ніби в гіпнотичнім сні,
а хто ж нас тоді розбуде
коли нам ще гірше буде.
Уккр. Часи застою
© Copyright: Анатолий Ляпатинский, 2018
Свидетельство о публикации №118081105934
Свидетельство о публикации №118081105934
Рецензии