Напевне, десь, колись порозумнію,
збайдУжію до Божих див й чудес
і навіть сумніватися посмію,
що Ти для лЮду темного воскрес...
а нині я дитя наївно-щире,
хоч скроні сива паморозь взяла,
я ще молюсь допоки, я ще вірю,
до янгольського тИснуся крила...
недосконалість виправдать готова
людського непривітного єства,
захоплена Твоїм сакральним Словом,
не помічаю нищівні слова...
тягнусь до Світла,- темені не бачу...
у вись небесну,- наче прірв нема...
у зАпалі душевнім серцем плачу
над щирістю Давидова псалма.
Дитя
© Copyright: Ева Сокол 2, 2018
Свидетельство о публикации №118080703829
Свидетельство о публикации №118080703829
Рецензии
