Оксана Пахлевская. Это был вечер...

Это был вечер. Уж улица темна.
Старый фонарь. И ветер. И озон.
Дождь собирался. Ты играл Шопена.
Глаза лиловые щурил горизонт.

Так клен серебряный под окнами качался.
Светился дождь сквозь сумраки завес.
В тиши прозрачным звоном осыпался
стеклянный храм из музыки и слез.

Кто-то зажег высокий канделябр.
Услышал музыку сквозь тучи темные.
А ветер розы все в окно бросал,
что от  дождя чуть стали влажные.

На карте грусти контуры стирались.
Пробило полночь на башенных часах.
Над каждою свечою загоралась
яркая и тихая звезда.

Кто-то над нами плакал и молился.
И в ночь ушел, оставив голос здесь.
В тиши прозрачным звоном осыпался
стеклянный храм из музыки и слез.

Оригинал:

Оксана Пахльовська

Це вечір був. І вулиця вже темна.
Старий ліхтар. І вітер. І озон.
Збирався дощ. Ти грав мені Шопена.
Лілові очі мружив горизонт.

І срібний клен під вікнами хитався.
Світився дощ крізь сутінки завіс.
Скляний собор із музики і сліз
прозорим дзвоном в тиші осипався.

Хтось запалив високі канделябри.
Крізь темні хмари музику почув.
А вітер кидав у вікно троянди,
вологі вiд весняного дощу.

На карті смутку контури стирались.
Пробило північ з вежі дзигаря.
Над кожною свічею загоралась
злотиста й тиха в сутінках зоря.

А хтось над нами плакав і моливсь.
І в ніч пішов. А голос той зостався.
Прозорим дзвоном в тиші осипався
скляний собор із музики і сліз.