Смак життя

Бо я знаю: весь світ в
Тобі пряде
Виноградними лозами смак життя,
І коли твоя відповідь за живе
Зачіпає смутку мого ім’я,

Подумки наповнюю через край,
Що тримає тебе і коріння-жар –
Твою Землю свіжу й кажу: «Жадай
Йому світла теплого, мов стожар».

І лягають в землю мої слова,
Й проростають руки їх у світи,
Бо для тебе зліва росте трава,
Ну, а справа - зріють думок плоди.

І нема питання лише життя
Заливає по вінця краї полів.
І все й так зрозуміло – просте буття
У якому ти будеш завжди своїм.

Бо теплом твої очі в мені прядуть
Ще незнані, безмрійні, п’янкі ліси,
І якщо мої руки листок знайдуть,
То вкривають орнаментом слів рядки.

І усе чим оточений глибший слід
Зоставляє у гронах янтар-плодів,
Так прозоро-салатових, ніби цвіт
Навесні непророщених ще листків.

І усе чим ти дихаєш на корі
Прокладає тріщини-зморшки й спів
Починає лунати десь там вгорі
Й сперед нас проявляти відбитки снів.

І все, що відчував ти: весь біль і страх
В досконалу форму ллє листи,
Бо є мудрість в зливах, і є в дощах:
Швидше допомагають плодам рости.

Ну, а потім золото-виноград
Осінь срібним серпанком вплете в лиття,
І, пророщений в часі солодкий сад,
Дасть врожаєм безцінним вино життя.