сичало й випаровувало хмари

Є постулати, що їх, ніби гранчасті ковані цвяхи вбито в свідомість ще в школі, й пересічна людина далі ціле життя користується ними, мов кілками на стінах помешкання своєї випадкової оселі. І живе в «інтер’єрах» оцих своїх сталих уявлень, мов в стандартній квартирці … а життя не таке бідне воно насправді, щоб милуватися одніми й тими самими вижовклими офортами із середньої школи минулих часів. Ні! Воно не тільки яскравіше – воно часто-густо зовсім інше!
Це не про закони Ньютона чи теорему Піфагора, земля куля залишається кулею – і точнісінько так само оббігає Сонце, як і тоді, коли її вважали пласкою платформою на трьох китах, і Сонце виринало з Океану в вогняній колісниці, відтворювало денний шлях і знов пірнало в води, сичало й випаровувало хмари… І люди, заховавшись від дощів, снігів чи спеки й вітру, іншої негоди, слухали біля вогнищ хат чи палаців натхненні рими віршів про героїв, богів та устрій широкого світу. І він ставав таким, яким його проспівували барди  - гомери та бояни, поети й сказії.
А відтак і розуміється, чому саме вони – не фізики чи вправні інженери – на вістрі розвідок про сенс всього буття!