Скульптура

Дай красу мені, мила моя дівчино
Я вплету її знов у сріблясту глину
І зліплю на вподобу і в образ Бога
Ту скульптуру, що буде тобі підмога

Подивись зі слізьми на ці мої руки,
Поки босі ноги... Скупа заслуга
З Сонцем пити твої світло-теплі очі,
Щоб надати обрисам сил і мочі.

Хай лягають на тіло полотен хвилі,
Шовк-волосся сиплеться й не сивіє.
А як жайвір покличе виводить пісню -
Не сумуй, що не чути думок намиста

Бо твій вираз, образність і постава
Проговорять більше. Не в тому справа
Щоб слова були прийняті та почуті -
У мовчанні цінності більше. Й суті.

Промовлятиме камінь в холодних шатах,
Що потрібно свою чистоту зберігати,
Своє слово тримати, і з часом стати
Своїм кращим виразом, бо нас мати
Народила в природній та світлій культурі.
Ти цей поклик проявиш в своїй скульптурі

Не продам її я за високу ціну
Хай підтримує віру у важку годину.
Поклади ж свої руки мені на плечі,
Надихай мене зіркою. Так, безперечно

Всі побачать крізь тріщини форми й глину
Як тебе ліпили людський біль і зими,
Що під серцем нило... мене ж плекало
Поєднати у формі, що видно мало

Світобаченням, думкою та очима.
Не відводь же проміння, бо в моїх жилах
Відчуття закарбоване невимовне -
Засипати тобою поля у жовтні

Не сумуй же так гірко, моя ти пташко,
Бо краса разом з мудрістю є безстрашні.

Хтось давно поєднавши пісок з водою
Переміг швидкоплинність часу в двобої.