Свята Висота, у якоi свiтло...

Нездужання, зміни до Неба торкнуться.
Слізьми, як перлинами кидають в людство.
Боги між світами під гнітом неволі
У Всесвіт волають: Доволі! Доволі!

Не чує людина, не прагне надії -
Вуста у молитвах за мрії чужії.
До роздумів: тільки не вічне життя!
До згоди приймає зійти в небуття.

За скорений люд, затурканий світ
Й злочинні прив'язки Богів-утиліт.
На долі подрібнений вік на Землі.
Та з примусу службу несуть в Вишині.

Свята Висота, у якої є світло,
Яке випромінює людство в молитвах.
Звертаючи очі і серце до Неба
Прохає: Не треба нам горя! Не треба!


Рецензии