Зозуля в лісі кукувала,
Свого коханого чекала.
Кукувала, щоб з шляху не збився
І до неї, щоб не запізнився.
Кукувала все кукувала.
В люстерко своє заглядала.
Чепурилась вона, чепурилась.
Не з’явився – вона зажурилась…
В лісі зозуля горювала
І свої сльози проливала.
Важку долю свою проклинала,
Що вона коханнячка не мала.
Чому у світі так буває,
Що вас кохання обминає?
У інших кохання забагато -
Пошани до нього малувато…
Долю проклинала...
© Copyright: Татьяна Дерновая, 2018
Свидетельство о публикации №118071802538
Свидетельство о публикации №118071802538
Рецензии
