Віра
Загублені в порожніх сотах слів,
Усі бредуть кудись з черствими душами…
Й стають серця твердими і байдужими
У зарослях натомлених віків…
І посмішки немає на вустах,
І скроні, й очі димом припорошені…
Керують гості холодно-непрошені
В забутих селах, вицвівших містах.
І скільки ще бродити по світах,
Шукати щастя, спину вигинаючи?...
Терпіти біль, від правди утікаючи, -
Уже і так земля вся у хрестах…
Толочим ниву людяну довкруж,
Блукаючи високими обніжками,
Удари терпимо на спинах віжками…
Чи нам не шкода зголоднілих душ?
Не часто сонце зиркає з-за хмар,
Але та ніч, що зветься «горобИна»,
Зірок насипле в латану торбину,
Й від них запалить праведний ліхтар…
Вера
© Copyright: Татьяна Лисненко, 2018
Свидетельство о публикации №118071604585
Свидетельство о публикации №118071604585
Рецензии