Платон Воронько Уж ночи наступила середина...

Уж ночи наступила середина,
Как лодка меж далёких берегов.
Одно окно сияет сиротливо,
Ночным огнём блистает из лугов
Там на бульваре Леси Украинки
Иль может на Батыевой горе.
Печальное, как долгий взгляд у жинки,
Которой всё давно не на поре.
Чего ж оно всю ночь не засыпает,
Зачем тревожит, увлекая в  даль?
Возможно там есть ты?...
Я уж давно не знаю,
На улице какой живёт твоя печаль.

 



Нічна пора сягає середини…

Нічна пора сягає середини,
Мов човен між далеких берегів.
Тоді одне вікно, одне-єдине,
Зоріє вогником нічліжним із лугів
Десь на бульварі Лесі Українки
Чи, може, на Батиєвій горі.
Воно сумне, мов довгий погляд жінки,
Якій усе давно не на порі.
Чого ж воно всю ніч не засинає,               
Чому розранює мій невтамовний жаль?
Можливо, там десь ти?...
Я вже давно не знаю,
На котрій вулиці живе твоя печаль.