Прибульцi

Наступну історію, не менш цікаву, розповів Ведмежатник. Це було неподалік від Англійського парку, під великим каштаном, де стоять розташовані півколом кам’яні лави. Була дивовижної краси пора року - золота осінь, коли парк перетворюється у справжню казку. У жовто-багряних тонах по-новому виглядали звичні краєвиди парку. Опадаюче поволі листя нагадувало про миттєвість краси і земного буття. В загадковій задумливості підкрадався вечір… На згаданій вище лаві сиділи двоє - чоловік і жінка. Закоханими очима вони дивились один на одного. Він тримав її ніжні руки в своїх долонях, все їхнє єство зливалось в гармонії з оточуючою природою. Нещодавно одружені, вже немолоді, позаду були аспірантура, дисертації, викладацька робота, а попереду – велике кохання. Смеркалося… Відвідувачі парку розходились, а закохані сиділи і не поспішали, бо мешкали неподалік.

Раптом на сходинках біля того місця, де вони сиділи, застрибала яскрава куля жовтувато-зеленуватого кольору, розміром з футбольний м’яч, яка з’явилася невідомо звідки. Закохані завмерли від переляку і несподіванки. Так пройшло секунд десять. Куля поворушилася і застигла на місці, а потім, не виявляючи агресії, зигзагоподібно попрямувала через хащі у бік Мертвого озера, де стрибнула у тунель підземної ріки, сполохуючи сичів і кажанів.

«На другий день, - продовжував Ведмежатник, - вони зранку прийшли на це місце з надією зрозуміти і знайти якісь докази побаченого дива. Але ніщо не нагадувало про вчорашні події.» Старожили пригадують ще кілька випадків цього явища. Чи може це прибульці полюбляють милуватись красою «Софіївки»?